Перші японські бомбардувальники. Ч. 6: "Міцубісі" Кі-1

 

Перший серійний Кі-1

У квітні 1932 р. конструктори «Міцубісі» розпочали проектування на основі «Юнкерса» К37 нового важкого бомбардувальника («юбакугекікі»), призначеного для заміни застарілого та невдалого літака «Кавасакі» «тип 87» («Дорньє» Do N). Згідно з докладною специфікацією, наданою замовником, нова машина мала стати суцільнометалевим низькопланом з двома двигунами потужністю приблизно по 800 к.с., здатним продовжувати політ з одним непрацюючим мотором. Злітна маса машини повинна була перевищувати 7500 кг. Маса бомбового навантаження визначалася в 1000 кг (при неповній заправці паливом – до 1500 кг). До складу оборонного озброєння слід було включити три 7,7-мм кулемети на рухомих установках з боєкомплектом 1000 набоїв на ствол. Практична стеля визначалася в 4000 м, а максимальна швидкість повинна була становити не менше 240 км/год на висоті 3000 м. Термін готовності прототипу було поставлено досить жорсткий – березень 1933 р.

 

Бригаду, що зайнялася проектуванням нового літака, очолив Нобусіро Наката, який раніше відповідав за впровадження у виробництво літака Кі-20. Його помічниками стали Кіро Хондзе, Хісанодзе Одзава і Дзіро Танака. З боку армії нагляд за перебігом робіт здійснював тайї Комамура.

 

Новий важкий бомбардувальник зберіг аеродинамічну схему «Юнкерса» К37, але при цьому був набагато більшим. Вільнонесуче трапецієподібне (із закругленими закінченнями) крило мало чотири лонжерони та елерони надзвичайно великого розмаху – 6,75 м. Вертикальне оперення, як і на К37, було двокільовим. Фіксоване шасі – з хвостовим колесом. Фюзеляж мав майже прямокутний переріз із плоскими бічними стінками та днищем – лише верхня поверхня була злегка закруглена. При проєктуванні літака враховувалася можливість щодо швидкого демонтажу для перевезення залізницею. Тому окремі секції фюзеляжу та крила з'єднувалися між собою легкороз'ємними кульовими з'єднаннями Юнкерса. Колеса основних стійок шасі мали надзвичайно великий діаметр, що мало спростити польоти з ґрунтових ЗПС. Вони були підкріплені підкосами та закриті обтічниками.

 

Екіпаж літака складався з чотирьох осіб – двох пілотів (розміщувалися тандемом), бомбардира (виконував також функції носового стрільця) та хвостового стрільця. На відміну від Кі-20, всі члени екіпажу знаходилися в межах взаємного зорового та голосового контакту, але в ході експлуатації літаків між робочими місцями пілота і бомбардира встановили голосову трубу типу «Госпорт». Спочатку всі кабіни екіпажу були відкритими.

 

Для літака обрали новітні 12-циліндрові V-подібні мотори рідинного охолодження «Міцубісі» В1, що одержали після взяття на озброєння позначення Ха-2 («тип 93»). Цей двигун потужністю 700/750 к.с. був першим авіадвигуном рідинного охолодження, спроєктованим самостійно конструкторами «Міцубісі» (і одночасно останнім, прийнятим у серійне виробництво; у 1932-1937 рр. виготовили 367 таких двигунів). Під час його проектування конструктори спиралися на досвід, отриманий під час ліцензійного виробництва моторів «Іспано-Сьюїза» та вивчення двигунів «Роллс-Ройс» «Буззард».

 

Водяні та масляні радіатори, що закривалися регульованими жалюзі, розміщувалися під двигунами. Повітряні гвинти – дволопатеві дерев'яні, фіксованого кроку. Для зменшення уразливості паливної системи конструктори замість одного або кількох великих баків застосували цілих 16 менших, «розмазаних» по фюзеляжу і крилу. Їхня загальна місткість становила 3484 л. Якщо літак мав нести максимальне бомбове навантаження, фюзеляжні баки не заправлялися, що зменшувало запас палива на 1052 л.

 

Озброєння складалося із трьох спарених установок 7,7-мм кулеметів «тип 89». На відміну від «Юнкерса» К37, на якому нижня кулеметна установка була просто люком у підлозі, через який висовувався ствол кулемета, на новому літаку застосували висувну напівзакриту установку – подібну до підкрильних, що застосовувалися на Кі-20. А ось бомбовідсіку літак, як і його прототип К37, не мав – бомби калібром від 50 до 1000 кг розміщувалися на зовнішніх підвісках під фюзеляжем та зовнішніми частинами крила. Типові варіанти бомбового завантаження наведено у таблиці.

 

Кількість х калібр бомб	Підвіска під крилом	Підвіска під фюзеляжем	Загальна маса бомбового навантаження
20х50 кг	20	-	1300 кг
26х50 кг	20	6	1000 кг
10х100 кг	10	-	1000 кг
16х100 кг	10	6	1600 кг
4х250 кг	-	4	1000 кг
6х250 кг	-	6	1500 кг
2х500 кг	-	2	1000 кг
3х500 кг	-	3	1500 кг
1х1000 кг	-	1	1000 кг

 

Роботи просувалися відповідно до графіка. В серпні 1932 р. був готовий повномасштабний макет бомбардувальника, після схвалення якого представниками замовника почалося виготовлення двох прототипів. Перший прототип (заводський номер 201) був готовий у березні 1933 р. Але підвели мотористи, яким ніяк не вдавалося впоратися з «дитячими хворобами» двигуна Ха-2. Тому на обидва прототипи встановили імпортні двигуни «Буззард» потужністю 800 к.с. Незважаючи на більшу потужність англійських двигунів у порівнянні з передбаченими проектом Ха-2, максимальна швидкість літака була на 20 км/год нижче за потрібну; крім того, він не міг продовжувати політ з одним непрацюючим двигуном. Причиною тому була більша маса машини порівняно з розрахунковою і дуже великий лобовий опір.

 

Незважаючи на це, льотні дані нового літака були набагато кращими за старий важкий бомбардувальник «тип 87», і машину «Міцубісі» взяли на озброєння під позначенням «Кіу-Сан-Сікі Юбакугекікі» («важкий літак-бомбардувальник тип 93», скорочено – «93-Юбаку»). Він також став першим літаком, який отримав паралельне позначення за новою системою «Кі Го» – Кі-1.

 

Другий прототип (заводський номер 202) вирізнявся закритими кабінами пілотів. Побудували і третю дослідну машину (203), яка отримала, нарешті, мотори Ха-2. Кабіни пілотів на ній знову виконали відкритими.

 

Серійні Кі-1 відрізнялися від прототипів переробленим хвостовим оперенням (кілі були зсунуті до закінчень стабілізаторів), відсутністю обтічників коліс, а також спільним заскленим ліхтарем, що закривав кабіни пілотів.

 

Бомбардувальники Кі-1 не користувались особливою популярністю серед японських авіаторів. Льотчики критикували їхню невелику швидкість і складність у пілотуванні, наземний персонал скаржився на складність обслуговування у польових умовах. Через ненадійні мотори відсоток боєготових Кі-1 залишався вкрай низьким. Загалом перший серійний варіант Кі-1 виявився відверто невдалим, і слід було вжити зусиль до модернізації бомбардувальника. Головними напрямками робіт були вдосконаленням аеродинаміки літака та доведення двигуна Ха-2 задля підвищення його потужності та надійності.

Прототип Кі-1-ІІ

 

Восени 1935 р. зі складальної лінії взяли 71-й серійний екземпляр Кі-1 (заводський номер 1071), піддавши його численним доробкам. Було знижено лінію монтажу двигунів на крилі. Докорінно переробили шасі – його основні стійки втратили громіздкі підкоси, що псували аеродинаміку; натомість їх закрили широкими обтічниками-«штанинами», що плавно переходили в обтічники радіаторів. На фюзеляжі, за кабіною пілотів, з'явився гаргрот, що тягнувся до верхньої стрілецької установки, яка тепер отримала засклений ліхтар (для стрільби з кулеметів він зсувався вперед, під гаргрот). Переробили і зсувну частину ліхтаря кабіни пілотів: раніше вона складалася з двох половинок, що зсувалися вниз, у «кишені» по бортах фюзеляжу, а тепер – з однієї частини, яка зсувалась назад. Замість відкритої носової стрілецької установки застосували закриту, характерної кулястої форму. На зовнішніх частинах крила гофровану обшивку замінили на гладку, що також позитивно позначилося на аеродинаміці.

Кі-1-ІІ

 

Нова модифікація двигуна Ха-2-II («тип 93 модель 2») мала значно більшу потужність: номінальна становила 750 к.с., максимальна – 900 к.с., а злітна – 940 к.с. Крім того, вдалося значно покращити показники надійності двигуна та збільшити його ресурс. Однак зміни, внесені в планер, призвели до збільшення злітної маси і, як наслідок, незважаючи на встановлення потужніших двигунів радикально покращити льотні якості літака не вдалося. Незважаючи на це, запропоновані зміни були схвалені військовими, і модифікований бомбардувальник прийняли на озброєння як «Кіу-Сан-Сікі Ні-Гата Юбакугекікі» («важкий літак-бомбардувальник тип 93 модель 2»), або Кі-1-II. Раннім машинам натомість надали назву «Кіу-Сан-Сікі Ічі-Гата Юбакугекікі» («важкий літак-бомбардувальник тип 93 модель 1»), або Кі-1-I. Серійні Кі-1-II дещо відрізнялися від прототипу (літака 1071) – зокрема, на них відмовилися від кулястої закритої носової стрілецької установки, зберігши звичайну відкриту.

Серійніий Кі-1-ІІ

 

Загалом виготовили 118 літаків Кі-1: до березня 1934 р. випустили 17 екземплярів (включаючи прототипи), до березня 1935-го – 37, до березня 1936-го – теж 37, а в наступні кілька місяців – ще 27 машин. Проте точне розбиття на модифікації невідоме. У багатьох публікаціях приймається як даність те, що з 71-го екземпляра всі літаки будувалися у варіанті Кі-1-II. Однак з погляду логіки це малоймовірно: адже мало знадобитися кілька місяців, щоб випробувати 71-й екземпляр і зробити висновки про доцільність впровадження змін до серії – а тим часом завод мав продовжувати здавати літаки ранньої модифікації. Тож ризикнемо припустити, що у варіанті Кі-1-II випустили близько 30 літаків.

 

Важкі бомбардувальники Кі-1 почали надходити в частини 1934 р. Першими їх отримали важкі тютаї 7-го (авіабаза Хамамацу) та 12-го (Куньчулін, Маньчжурія) хіко рентаїв. У вересні 1936 р. Кі-1 надійшли в 10-й хіко рентай (Цицикар, Манчжурія), а в березні 1937-го – в 14-й хіко рентай, що базувався в Кагі на Формозі (Тайвані).

Нечітке фото Кі-1-І в польоті з висунутою нижньою стрілецькою установкою

 

Бойове хрещення літаки Кі-1 отримали на початковому етапі другої японо-китайської війни, що почалася 7 липня 1937 р. інцидентом на мосту Марко Поло. Після оголошення японцями мобілізації на аеродроми в південній частині Манчжурії, а незабаром – і в окупованому районі Пекіна перекинули загалом 24 авіаційні тютаї (ескадрильї). Крім тютаїв Кі-1 з 10-го та 12-го хіко рентаїв, на ТВД прибули ще чотири ескадрильї таких бомбардувальників. Три з них виділив 7-й хіко рентай, причому дві були зведені у 6-й хіко дайтай (авіаційний батальйон), а третя діяла самостійно під позначенням 3-ї докуріцу хіко тютай (окрема авіаційна ескадрилья). Ще одна ескадрилья – 15-та докуріцу хіко тютай – прибула з Формози, зі складу 14-го хіко рентая.

 

Бомбардувальники Кі-1 завдавали ударів по позиціях і скупченнях китайських військ, залізничних вузлах, аеродромах, а також по китайських містах. У 1938 р. район їх дій переміщається з північного Китаю на південь. Однак у тому ж році почалася заміна Кі-1 на сучасніші бомбардувальники «Міцубісі» Кі-21 («тип 97») і «Фіат» BR.20 («тип I»). Деяка кількість Кі-1 служила як навчальні, зокрема, у бомбардувальній авіашколі в Хамамацу.

 

	«Міцубісі» «тип 93 модель 1» (Кі-1-I)	«Міцубісі» «тип 93 модель 2» (Кі-1-ІI)
Двигуни: тип потужність, к.с.	«Міцубісі» Ха-2 2х700/750	«Міцубісі» Ха-2-II 2х750/940
Розмах крила, м	26,50
Довжина літака, м	14,80
Висота літака, м	4,92
Площа крила, кв. м	90,74
Маса, кг: порожнього літака злітна	4880 8100	5120 8930
Максимальна швидкість, км/год	220
Час набору висоти 3000 м, хв	14
Практична стеля, м	5000
Дальність польоту, км	1100-1250

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 5168 7456 7352 6783