Війна з Ізраїлем: погляд іранських експертів

Попри цензуру, сегмент публічної військової експертизи поза межами суто державної пропаганди існує і в Ірані. І в іранському інтернеті, зокрема в телеграм-сегменті, пишуть багато цікавого. В мережі почали з’являтись узагальнені викладки того, що публікується іранцями.

Повідомляється, що ПС Ірану зберегли більшість як літаків, так і пілотів. Але це не допомогло. І річ не лише в тім, що в західному Ірані й околицях Тегерана діяли групи диверсантів, агентура стежила за базами, літали ізраїльські MALE-дрони, а ізраїльські мисливці працювали з відстані.

Основна проблема – відсутність ситуаційної обізнаності про. Великі радари контролю повітряного простору були атаковані на початку конфлікту (а два з них – ще у 2024 році тим самим Ізраїлем). Через це над значною частиною Ірану зникло стале радіолокаційне поле на великих і середніх висотах.

Іранці, звісно, намагалися використовувати мобільні РЛС. Але навіть там, де їх не атакували після розгортання, було дві проблеми. По-перше, гірський рельєф багатьох районів Ірану. Значну частину огляду просто перекривають гори на більшості придатних для радарів майданчиків. А ті, що найкраще підходять за доступним полем зору, вже були зайняті великими стаціонарними РЛС, які вибили на самому початку і «пасли».

Не було в Ірану і літаків ДРЛВ, які можна було б підняти й чергувати хоча б над Тегераном цілодобово, щоб завдяки висоті та куту огляду забезпечувати контроль повітряної обстановки.

Втім, іранцям дещо вдавалося. І навіть вдавалося поступово знову створювати певні зони контролю повітряного простору. Робилося це завдяки різним мобільним оглядовим РЛС. Але навіть коли радарами виявляли і навіть своєчасно фіксували проліт засобів повітряного нападу, не було можливості оперативно довести інформацію до мисливської авіації. Ізраїльські нальоти навіть у глибину Ірану були добре прораховані, а часу на їх перехоплення залишалося обмаль. І для того, щоб засідкою підловити противника, чергові мисливці мали б отримувати дані завчасно, поки противник ще далеко.

Але передача інформації і організаційно, і технічно була організована так, що навіть коли ізраїльтяни атакували щось у зоні відповідальності цілком дієздатної бази з готовими до зльоту мисливцями, екіпажі завжди отримували дані надто пізно.

Основна претензія іранських експертів полягає в тому, що хоча особливих надій на прямі повітряні перемоги у ПС Ірану не було, авіація могла допомогти навіть використовуючи старі літаки. Адже якби мисливська авіація отримувала дані вчасно (хоча б від того, що реально працювало і передавало інформацію), то в умовах гірського рельєфу були шанси просто зривати атаки, раптово вистрибуючи з-за гір (точніше, із радіолокаційної тіні, створюваної ними). Раптовий повітряний бій, навіть якщо він закінчувався без збиття ворожих літаків, вже цілком міг зірвати виконання бойового завдання.

Загалом, ще один конфлікт показав, що реалізація потенційних можливостей озброєння і техніки (наприклад, F-5 і F-14) критично залежить від можливостей системи управління бойовими діями і швидкості передачі інформації про бойову обстановку. Іншими словами – знову одвічна проблема ситуаційної обізнаності сторони збройного протистояння…

Ще один важливий урок — це колосальні можливості великих MALE-безпілотників. Навіть у війні з противником, який на початку конфлікту мав велику й потужну систему ППО. Після того як за допомогою диверсантів, агентів і ракетних ударів вдалося нокаутувати частину систем ППО Ірану, ПС Ізраїлю розпочали створення системи цілодобового контролю територій західного Ірану. Основним повітряним інструментом для цього були великі БпЛА сімейств Hermes і Heron.

Завдяки величезній тривалості перебування у повітрі, наявності супутникових каналів зв’язку та потужному комплексу розвідувального обладнання вони могли здійснювати контроль великих територій силами одного апарата багато годин поспіль, а також використовуватися для зручної дорозвідки, наведення авіації й диверсантів, контролю ураження цілей.

Ними можна було спокійно ризикувати: простіше й дешевше втратити навіть дорогий безпілотник, ніж наражати на ризик бойовий літак і пілота. Тим більше, що атаки на безпілотники давали інформацію про те, що десь поруч запрацювала ППО, і цим треба зайнятися.

Ще однією важливою перевагою була здатність довго вичікувати у небі, поки настане оптимальний момент — момент пробиття пролому в ППО, щоб одразу скористатися тимчасовим коридором, або поки важлива ціль не з’явиться з підземного укриття.

Саме тому великі ізраїльські безпілотники, здійснюючи цілодобовий моніторинг низки об’єктів у західному Ірані, у реальному часі передавали інформацію про те, що важлива ціль з’явилася, і її можна атакувати, поки вона беззахисна й не приступила до роботи. Пускові установки балістичних ракет, ЗРК у русі й інші системи ставали зручними мішенями.

Також іранські фахівці вважають, що використовувалися не лише великі розвідувальні дрони, але й варіанти, оснащені керованим озброєнням. Принаймні, частина ізраїльських відеозаписів ударів має характерні ознаки. У цьому випадку ключовою перевагою знову був час перебування у повітрі, доступний таким апаратам, а наявність власного озброєння не вимагала чекати інших виконавців для ураження цілей.

Ще однією проблемою, створюваною такими безпілотниками, є те, що якщо противник уже знищив системи ППО у певному районі, розгорнути там же ППО повторно буде значно складніше. За умови, що наперед не створено надлишкового запасу вільних ЗРК на території, більшість систем противник може успішно нейтралізувати ще до розгортання, оскільки в небі ведеться постійне спостереження. У сильно пересіченій або гірській місцевості місць, звідки ЗРК матимуть хороший огляд, дуже мало, і контроль за ними, відповідно, не становить проблеми.

Власне, на думку іранських коментаторів, успішне вибивання й фрагментація ППО Ірану на початку війни дали противнику змогу у потрібний момент проникнути в повітряний простір Ірану достатньою кількістю великих безпілотників. Вони, своєю чергою, дозволили побудувати «інформаційне поле» над західним Іраном і Тегераном. Завдяки йому (і роботі агентури), ПС Ізраїлю могли максимально ефективно використовувати обмежену кількість щоденних літако-вильотів пілотованої авіації та застосовуваних високоточних засобів ураження.

До особливих переваг також належала можливість передавати дані з безпілотників бойовій авіації для подальшого автоматизованого введення інформації про ціль у системи високоточного озброєння вже під час польоту, що суттєво підвищувало гнучкість застосування авіації Ізраїлю. Насамперед завдяки можливості замінювати заплановану ціль на позапланову, але більш цінну.

Ірано-ізраїльська війна знову підтвердила: що краще працює система управління й зв’язку, то ефективніше й різноманітніше можна застосовувати наявні сили та засоби. І хоча великі БПЛА — це не якесь чарівне рішення, умілі планувальники здатні знайти спосіб їх максимально ефективного бойового застосування навіть проти серйозної армії і перетворення їх на дієвий мультиплікатор потужності.

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 5168 7456 7352 6783