Латиноамериканські "Дрегонфлаї": "чортова дюжина" з Гватемали. Частина 2.

В середині 1975 р. розмах партизанських дій на Центральному плато значно зріс. 4-та АЕ постійно тримала в бойовій готовності три А-37В на авіабазі Ла Орора. Ці літаки діяли "на виклик", підтримуючи сухопутні війська в басейні річки Ішкан (Ixcan), на межі департаментів Уеуетенанго і Ель-Кіче. Вильоти, як правило, здійснювались парою. Один з літаків ніс блоки НАР, а інший - 125-кг і 250-кг авіабомби. Обов'язково брали підвісні паливні баки, оскільки район бойових дій знаходився досить далеко від авіабази, а підходящих для реактивних літаків проміжних аеродромів поблизу не було. Функції передових авіанавідників виконували екіпажі літаків Cessna 170 i Cessna 185 з 6-ї ескадрильї.

В другій половині 1975 р. "гверильяс" поширили свої дії на північно-східний департамент Ель-Петен (El Peten) - найбільш віддалений від центру, найбільший за площею і водночас з найменшою густиною населення. Для забезпечення дій А-37В в цьому регіоні дообладнали аеродром Санта-Елена. Тут постійно чергувала пара "Бабок". Їх головним завданням став супровід гелікоптерів, які постачали військові пости на гватемало-мексиканському кордоні вздовж р. Усумасінта (Usumacinta). Під час цих операцій екіпажі "Альф" успішно використовували тактику озброєної розвідки, раніше відпрацьовану пілотами Т-33. Ведучий на малій висоті і великій швидкості проходив над районом дій патризанів, викликаючи вогонь на себе, а ведений атакував виявлені позиції ППО. Така тактика потребувала повного взаєморозуміння між пілотами і дозволяла за 2-3 заходи "очистити" площадку для посадки гелікоптерів.

Наприкінці 1975 р. Гватемала ледве не встрягла в конфлікт з Великобританією. Каменем спотикання стала територія Британського Гондурасу (Белізу), яку Гватемала ще в 1966 р. оголосила своїм департаментом. Після безуспішних переговорів гватемальський уряд почав підготовку до збройного захоплення Белізу. Перед командуванням 4-ї АЕ постало складне завдання - слід було, не знижуючи інтенсивності протипартизанських операцій, підготувати літаки і пілотів для нового конфлікту. За планом ескадрилья мала очолити вторнення гватемальських військ. Передбачалось, що вісім "Альф" стартують з авіабази Ла Орора, пройдуть на гранично малій висоті над руслом р. Мотагуа (Motagua), після чого розділяться на пари і атакують з боку моря цілі в південних районах Белізу. При цьому доводилось враховувати дві проблеми. Перша з них - це максимальний радіус, на якому довелося б діяти "Дрегонфлаям". Тому в прикордонному з Белізом районі обладнали тимчасову ЗПС на ділянці шосе - тут літаки мали приземлитись для дозаправки, повертаючись з завдання. Друга проблема - це наявність в Белізі ланки британських "Геррієрів". Гватемальським пілотам суворо наказувалось уникати зіткнень з "Геррієрами", знижуючись до гранично малої висоти.

...упродовж кількох тижнів екіпажі восьми "Бабок" в Ла Орорі зустрічали кожен ранок запитанням: "Сьогодні в бій?". Зрештоюю, на планах вторгення в Беліз поставив хрест потужний землетрус, який спустошив Гватемалу в 1976 р.

Наступні роки для ВПС Гватемали були нелегкими. Через масові порушення гватемальськими військовими прав людини Конгрес США на початку 1977 р. запровадив ембарго на постачання до Гватемали продукції військового призначення. Боєздатність ВПС різко впала. Одного чудового дня зброярі 4-ї АЕ виявили, що запаси авіаційних боєприпасів майже повністю вичерпались. Гватемальським генералам допомогли їхні "колеги" з Аргентини - військовий уряд цієї країни санкціонував постачання до Гватемали авіаційного озброєння власного виробництва. Так вдалось отримать 250-кг бомби і ПУ НАР ARM-657 «Мамборета». Однак дуже швидко "Мамборети" продемонстрували цілковиту непридатність для реактивних літаків, і їх довелось передати у гелікоптерні частини. Аргентинські ж бомби мали вкрай ненадійні підривники.

Іншим наслідком охолодження стосунків зі США стало створення власної авіашколи - раніше практично увесь льотний склад ВПС Гватемали навчали американці. Для цієї школи в Швейцарії придбали дюжину турбогвинтових навчально-бойових літаків "Пілатус" РС-7. Однак через чергову активізацю партизанського руху половину з них передали в бойову частину - 2-гу штурмову ескадрилью. З 1979 р. "Пілатуси" взаємодіяли з "Альфами" в провінції Ель-Петен. РС-7 озброювались контейнерами з 12,7-мм кулеметами і ПУ НАР "Мамборета".

З січня до серпня 1980 р. головним театром воєнних дій для 4-ї АЕ став високогірний (до 3000 м над рівнем моря) район селища (Nebaj) в департаменті Ель-Кіче. Тут, спираючись на підтримку місцевих індіанців, діяло велике повстанське угрупування "Ехерсіто Гверільєро Лос Побрес" (Ejercito Guerrillero Los Pobres – "Партизанська армія бідняків"). "Альфи" виконували вже звичні завдання підтримки сухопутних військ і супроводу гелікоптерів. Ледве гватемальські урядові сили встигли навести в цьому районі хоча б відносний лад, як довелось звернути увагу на південне узбережжя країни, де набирало сили інше партизанське угрупування - "Фуерзас Армадас Ребелдес" (Fuerzas Armadas Rebeldes – "Збройні повстанські сили"). Понад те, на початку 1982 р. було оголошено про створення "Гватемальського Національного Революційного Союзу" - організації, яка об'єднала розрізнені антиурядові угрупування в масштабах усієї країни. Військові власті Гватемали псотупово втрачали здатність хоч якось контролювати ситуацію в країні.

Логічним наслідком загострення внутрішньополітичної обстановки стала зміна влади, яка відбулась внаслідок звичного для Латинської Америки ритуалу - військового перевороту. Генерал Ріос Монтт (Rios Montt), який прийшов до влади, використовував літаки 4-ї АЕ для психологічного тиску (без застосування зброї) на військові частини, які лишались лояльними до попереднього уряду. Але для укріплення влади генералу Монтту потрібна була швидка перемога над партизанами, яка б продемонструвала його спроможність стабілізувати становище в країні.

Для придушення партизанського руху в районі, знаному як "трикутник Ішіл" (Ixil) департаменту Ель-Кіче була спланована операція "Вікторі 82". Головну ударну силу в ній становили три піхотні батальйони і рота парашутистів, посилені броньовиками. Штурмовики А-37В і РС-7 вперше переключились з "полювання" за партизанськими групами в джунглях на бомбардування сіл, населення яких було запідозрене в підтримці повстанців. Армія взяла на озброєння випробувану у В'єтнамі тактику створення "стратегічних сіл", які у гватемальському виконанні отримали назву "полюсів розвитку" (Polos de Desarollo). В цих населених пунктах, які охоронялись армією, зосереджувалось все місцеве населення. Ті ж, хто лишався поза "полюсами розвитку", автоматично вважались ворогами. Ця тактика принесла певні результати, і наступного року в рамках операції "Форс 83" була поширена на департаменти Уеуетенаннго і Ель-Петен. Після чергового військового перевороту в серпні 1983 р. новий уряд продовжував діяти у тому ж ключі, але ще більш жорстоко. Широко відомим став факти знищення 22 серпня 1983 р. двома "Альфами" і трьома гелікоптерами табору біженців у прикордонному з Мексикою районі.

Незважаючи на безперестанні репресії, повстанський рух в Гватемалі набирав силу, сприаючись на зовнішню підтримку (головно, з боку Куби). Тривожним дзвоником, який показав зростаючу бойову міць повстанців, стало знищення ПЗРК "Стріла" 15 січня 1985 р. одного з А-37В (FAG-408) в департаменті Солола (Solola). Через це ВПС змушені були піти на безпрецедентний крок - встановити заборону на польоти своїх літаків та гелікоптерів у деяких районах.

В другій половині 1980-х рр. для гватемальських А-37В запровадили нову схему камуфляжу і емблему ескадрильї. Але ця "косметика" не могла приховати очевидного факту - зношеність "Альф" досягла критичної межі. З 1988 р. 4-та АЕ могла одночасно утримувати у стані, придатному до польотів, не більше двох-трьох літаків. А партизани тим часом розширювали свої операції. Дійшло до того, що 16 червня 1990 р. вони обстріляли з мінометів авіабазу Ла Орора. Лише чудом можна пояснити те, що жоден А-37В не був пошкоджений. Того ж місяця ВПС Гватемали взяли участь в операції в департаменті Ель-Петен, де партизани потопили патрульний катер на р. Ла Пасьйон (La Pasion). 21 моряк врятувався, але вони опинились на суходолі в оточенні кількох сотенб пратизанів. Поки дві армійські роти пробивались на допомогу, два єдиних боєздатних штурмовики з авіабази Санта-Елена - А-37В і РС-7 - почергово упродовж усього світлового дня баражували над районом бойових дій, намагаючись стримати натиск партизанів. На жаль, допомога запізнилась - усі моряки загинули в бою...

Інша, більш успішна, рятувальна операція з участю А-37В відбулась на початку 1991 р., коли партизани збили гелікоптер Bell 206L, який повертався в Ла Орору з міста Флорес (департамент Ель-Петен). Серед вцілілих беззбройних пасажирів, яких переслідували повстанці, виявились ...президент країни, міністр оборони і начальник генштабу! Вислані з Санта-Елени "Альфи" досить швидко знайшли місце катастрофи і кулеметним вогне відбивали атаки "гверильяс" до підходу рятувальних гелікоптерів.

До травня 1991 р. головний театр воєнних дій перемістився з Ель-Петена на південь - в департамент Альта Верапас (Alta Verapaz). Тут до звичних для А-37В завдань додалось патрулювання кордону з Мексикою - партизани часто використовували табори біженців на мексиканському боці як свої бази. ВПС Гватемали почали широко використовувати тактику мішаних груп у складі одного-двох штурмовиків і двох-трьох озброєних гелікоптерів. Міжнародних інцидентів не вдалось уникнути - 30 травня така група атакувала табір біженців на мексиканській території Упродовж червня 1991 р. такі операції повторювались неодноразово. Лише дипломатичні демарші мексиканського уряду і перекидання ним в прикордонну зону додаткових армійських частин змусили гватемальських авіаторів діяти більш обачно.

Упродовж наступних кількох років гватемальські ВПС продовжували досить інтенсивно брати участь в протипартизанських діях, поступово втрачаючи боєздатність. До середини 1990-х рр. вони могли підтримувати в боєздатному стані лише два-три А-37В і не більше чотирьох РС-7. Ситуація трохи покращилась в середині 1996 р., коли до Гватемали прибула група інженерів і техніків з міжнародного "бюро добрих послуг" - ізраїльської фірми ІАІ. "Консиліум" фахівців визначив, що з наявних восьми "Дрегонфлаїв" можна повернути до льотного стану шість, а ще два придатні лише на шрот. Після середнього ремонту літаків екіпажі 4-ї АЕ знову почали частіше підніматись в повітря. Але в грудні 1996 р. громадянська війна в країні офіційно закінчилась. Це призвело до різкого скорочення військового бюджету і ввело ВПС Гватемали у стан агонії. Тільки на рубежі тисячоліть військова авіація цієї країни знову почала "подавати ознаки життя". Яскравим свідченням цього стало авіашоу 8 грудня 2001 р., присвячене черговій річниці створенні ВПС Гватемали. Серед двох десятків літальних апаратів, які взяли участь в демонстраційних польотах, були і п'ять "Альф". 

25 січня 2006 р. в катастрофі ВПС Гватемали втратили ще одного А-37В (FAG-432). Зараз в строю залишаються три "Альфи". За останні півтора десятиліття уряд Гватемали принаймні чотири рази намагався знайти заміну для А-37В, але безуспішно. Спочатку робились спроби "затоваритись" на європейському ринку "секонд-хенду" - купити бельгійські "Альфа Джети" чи французькі EMB-312F. У 2011 р. мова йшла вже про шість нових "Супер Тукано" ЕМВ-314, але під цю закупівлю не вдалось отримати кредит. Нарешті, в липні 2019 р. була підписана угода про купівлю в Аргентині двох літаків AT-63 "Пампа", але вже за 9 днів гватемальський уряд розірвав її через "непрозорість".