Корвети бундесмаріне

 

Однією з головних складових військово-морських сил ФРН в роки холодної війни були досить численні з’єднання бойових катерів – торпедних, а з середини 70-х рр. минулого століття – ракетних, призначенням яких була протидія кораблям ВМФ СРСР та флотів інших країн Варшавського договору в акваторії Балтійського моря. Станом на 1990 р. Бундесмаріне нараховувало загалом сорок ракетних катерів проектів 143, 143А та 148, зведених в чотири ескадри. Політичні зміни, що відбулись наприкінці ХХ століття відобразились і на завданнях ВМС тепер уже об’єднаної Німеччини. Ймовірність виникнення збройного конфлікту в Балтиці різко знизилась. Але постали й нові завдання – патрулювання в складі коаліційних сил у віддалених акваторіях, участь в антитерористичних операціях. Залучення для цього ракетних катерів було паліативом. Хоча відносно невеликі катери проекту 143/143А непогано себе зарекомендували при патрулюванні Гібралтарської протоки і навіть в Індійському океані – біля узбережжя Сомалі – все ж їм не вистачало морехідності та автономності. Тому вже в першій половині 90-х рр. в програмі розвитку ВМС ФРН „Маріне-2005” були сформульовані загальні вимоги до кораблів нового типу, які мали б прийти на заміну поступово старіючим ракетним катерам. Був зроблений висновок, що в рамках попереднього класу задовольнити ці вимоги не вдасться, тож нові кораблі віднесли до класу корветів. Вони мали стати більш універсальними, із збільшеною автономністю і здатністю до самооборони. Остання вимога вважалась особливо вагомою, оскільки залишаючи акваторію Балтики, кораблі бундесмаріне виходили з-під „парасольки” власної авіації.

 

Проєктування

Концептуальні вимоги до нових кораблів сформулювали в 1995 р. Загалом, вони були досить неконкретними і включали лише перелік завдань, які мали вирішувати корвети. Пріоритет належав патрулюванню морських акваторій і боротьбі із надводними кораблями. При цьому морехідність і автономність корабля мали дозволяти йому діяти в усіх морях, що омивають Європу. Оскільки ймовірність бойових дій у відкритому морі розцінювалась як низька, корвети мали бути оптимізовані для дій у прибережних акваторіях. До супутніх завдань належали:

-                        участь у миротворчих операціях, особливо у т.зв. „кризових”, що загрожують ескалацією бойових дій;

-                        контроль морських шляхів сполучення, підтримка морської блокади у разі запровадження режиму санкцій до якоїсь країни;

-                        боротьба з тероризмом і піратством в прибережних водах;

-                        управління групою бойових кораблів;

-                        ураження берегових цілей;

-                        постановка мін.

При цьому абсолютно не конкретизувались ні склад озброєння і радіоелектронного обладнання, ні схема енергетичної установки, ні конструкція корпусу. Як наслідок, серед поданих на розгляд ескізних проектів траплялись досить екзотичні варіанти. Зокрема, один з них передбачав створення катамарана завдовжки близько 70 м і водотоннажністю 1400 т, інший – скегового корабля на повітряній подушці завдовжки 74 м і водотоннажністю 1300 т. В якості силової установки пропонувалась дизель-електрична або комбінована дизель-газотурбінна. Але замовник проявив здоровий консерватизм, і до другого етапу розробки, що стартував в грудні 1996 р., допустили лише проєкти традиційних однокорпусних кораблів із дизельними ЕУ. У червні 1998-го на фінішну пряму вийшли два фіналісти – фірма „Ховальдтсверке Дойче Верфт” (HDW) і консорціум ARGE K130 у складі верфей „Блом унд Фосс” (Гамбург), „Люрссен” (Бремен) і „Тіссен Нордзеєверке” (Емден).

На початку січня 2000 р. обидва конкуренти офіційно подали свої пропозиції до Федерального бюро військової техніки та замовлень (BWB – Bundesamt für Wehrtechnik und Beschaffung). Після аналізу технічних і фінансових аспектів 17 липня 2000 р. переможцем оголосили консорціум ARGE K130. У жовтні того ж року представники BWB і консорціуму-переможця уклали попередню угоду про будівництво серії з п’яти корветів. Узгодження в бюджетному комітеті парламенту понад рік. Лише 12 грудня 2001 р. парламентарі дали добро. Буквально наступного дня контракт на суму 880 млн. євро був підписаний, і програма будівництва корветів перейшла у стадію практичної реалізації. Загалом передбачалось збудувати до 2015 р. 15 корветів проекту К130 у трьох серіях по п’ять одиниць. Але в січні 2004-го уряд ФРН ухвалив рішення з огляду на фінансові труднощі обмежитись тільки однією серією, відклавши будівництво решти корветів на невизначений термін.

 

Конструкція корабля

Загальна концепція К130 складалась під впливом попередніх проєктів, що були реалізовані німецькою кораблебудівною галуззю і здобули популярність на світових ринках. Насамперед, це – фрегати і корвети серії МЕКО А (особливо МЕКО А100) розробки „Блом унд Фосс” та експортні корвети фірми „Люрссен”. Нові корвети бундесмаріне мають традиційну однокорпусну конструкцію. Повна водотоннажність складе 1840 т, при цьому резерви для наступних модернізацій становитимуть близько 110 т. Довжина корпусу – 89,12 м (по ватерлінії – 82,80 м), максимальна ширина – 12,80 т (по ватерлінії – 12,44 м). Корпус спроектовано з урахуванням забезпечення добрих морехідних якостей, завдяки чому корвети проекту К130 зможуть зберігати боєздатність за хвилювання моря до 5 балів і сили вітру до 12 балів.

На формування обрисів К130 суттєво вплинула вимога зменшення радіолокаційної помітності. З цією метою стінкам надбудови надано ламаних обрисів – т.зв. „X-shape”, коли нижня частина бічної стінки нахилена досередини, а верхня – назовні. Кількість обладнання, встановленого на верхній палубі, зведена до мінімуму. Завдяки цим заходам площа ЕПР корвета К130 відповідатиме аналогічному показникові значно меншого ракетного катера проекту 143. При цьому конструктори не обмежились зменшенням лише радіолокаційної помітності, звернувши увагу і на інфрачервону частину спектру. Для зниження теплового поля застосовується впорскування морської води у вихлопні канали двигунів – значно ефективніше, ніж охолодження повітрям. Самі вихлопні канали знаходяться над рівнем ватерлінії. Таке рішення значно покращило умови розміщення РЕО та озброєння.

Корабель має одну протяжну надбудову. В її носовій частині знаходиться закритий ходовий місток із досконалим, практично круговим, оглядом. При цьому на містку працює розрахунок в складі лише трьох осіб, що забезпечується широким використанням засобів автоматизації судноводіння. Одразу за містком знаходиться фок-щогла, а далі в корму – пускові установки ПКР і два катери. І ПУ, і катери закриті фальшбортами, які в разі потреби опускаються. В кормовій частині надбудови знаходиться грот-щогла і невеликий ангар.

Завдяки високому ступеню автоматизації екіпаж корвета складається лише з 65 чол (у т.ч. 11 офіцерів). Житлові приміщення зосереджені в носовій частині корабля. Для командира передбачена одномісна каюта, решту офіцерів розміщується у двомісних каютах, а старшини й матроси – у чотири- і шестимісних кубриках. Кожна каюта і кубрик обладнана власним санвузлом.

Автономність корабля складає сім діб – в принципі, досить небагато, якщо врахувати, якщо врахувати, що діяти корветам доведеться далеко від рідних берегів. У зв’язку з цим передбачена можливість поповнення запасів в морі. Корабель має два пости прийому вантажів в носовій частині, завдяки чому може приймати паливо з будь-якого борту, або йдучи в кільватер за танкером. Це дозволяє збільшити автономність до 21 доби.

 

Силова установка і загально корабельні системи

Силова установка корветів проекту К130 – дизельна двовальна із гвинтами змінного кроку. Сумарна потужність двох двигунів – 14 800 кВт (19 850 к.с.). Дизелі змонтовані на вібро- і шумопоглинаючих фундаментах. Максимальна швидкість становитиме 26 вузлів (під одним дизелем – 20 вуз). Дальність плавання з крейсерською швидкістю 15 вуз досягатиме 4000 миль.

Живлення бортової трифазної електромережі (напруга 440 В, частота 60 Гц) забезпечують чотири дизель-генератори потужністю по 550 кВт.

Автоматизоване управління енергоустановкою забезпечується за допомогою системи IMCS (Integrated Monitoring and Control System), спроєктованої фірмою САЕ на базі аналогічної системи фрегатів проекту F124 („Заксен”). Система забезпечує контроль функціонування і управління силовою установкою, засобами енергопостачання, рульовою машиною, допоміжними механізмами, а також засобами боротьби за живучість корабля. Завдяки модульній архітектурі управління системою IMCS можливе з кількох консолей, розташованих в різних частинах корабля.

Системи осушення і протипожежна можуть керуватись як з консолей IMCS, так і зі спеціальних пультів у відсіках. Машинне відділення обладнане дистанційно керованою протипожежною системою постійного тиску, розрахованою на використання як води, так і вогнегасячої піни.

Корвети обладнані вбудованою системою розмагнічування.

При проектуванні кораблів К130 враховані вимоги захисту від зброї масового знищення. Зокрема, вентиляційна система розрахована на тривале підтримання надлишкового тиску в корабельних приміщеннях. Є також система зрошення для дезактивації корабля.

На кораблі встановлено дві опріснювальні установки продуктивністю по 4,8 кубометри води на добу. Для забезпечення повсякденних потреб цілком достатньо однієї установки, друга – резервна.

Озброєння

Головний калібр артилерії корветів представлений „секонд хендом” – 76-мм артустановками „ОТО Мелара Компакт”, демонтованими з ракетних катерів, що виводяться з бойового складу. Ці системи належать до найбільш розповсюджених на флотах країн світу, але в той же час є далеко не новими. Та ж італійська фірма пропонує сучасніші варіанти 76-мм артсистем, але задля економії коштів бундесмаріне вирішило обмежитись старішими системами. Початково передбачалось встановити на корветах по дві 76-мм АУ, але згодом вирішили обмежитись лише носовою, встановивши замість кормової другу ПУ ЗРК RAM.

Носова частина "Брауншвейга" з пусковою установкою ЗРК RAM і 76-мм артустановкою

Доповнюють 76-мм гармату дві 27-мм артустановки MGL-27, встановлені біля підніжжя фок-щогли. Ці системи спроектовані відомою фірмою „Маузер Верке” на базі авіаційної гармати ВК-27, яка застосовується, зокрема, на винищувачах бомбардувальниках „Торнадо” і EF-2000. Дистанційно керована АУ MGL-27 забезпечує кут горизонтального наведення 170°, вертикального – від -15° до +60°. Швидкострільність досягає 1700 пострілів на хвилину, початкова швидкість снаряда – 1150 м/с. Готовий до стрільби боєкомплект відносно невеликий – 90 набоїв (хоч є можливість його збільшення в 1,5 рази). Але оскільки пріоритетним завданням для MGL-27 вважається боротьба із малорозмірними морськими цілями, а завдання ППО розглядаються як другорядні, такий боєкомплект вважається цілком достатнім. Дальність стрільби по повітряним цілям і швидкісним надводним становить 2,5 км, по нешвидкісним надводним і береговим – 4 км. Кожна АУ MGL-27 комплектується індивідуальним прицільним блоком фірми „Атлас Електронік”, який включає телевізійну і тепловізійну камери, а також лазерний далекомір.

Артустановка MGL-27

Головним ударним засобом корветів проекту К130 є крилаті ракети RBS-15 Mk3 розробки шведської фірми „Сааб Бофорс Дайнемікс АБ”. Цей виріб є найновішим варіантом відомої шведської ПКР, який забезпечує, на відміну від попередніх модифікацій, ефективне використання не лише по морських, але й по берегових цілях. RBS-15 Mk3 відрізняється введенням в систему управління приймача GPS, що значно підвищило точність стрільби, а також зменшеною ЕПР і збільшеною стійкістю до перешкод. Передбачена можливість програмування траєкторії польоту. Наведення здійснюється за допомогою активної радіолокаційної головки самонаведення. Дальність стрільби досягає 200 км, швидкість польоту – 0,9 М. Бойова частина ракети важить 200 кг. Кожен корвет отримаd по дві двоконтейнерні пускові установки ракет RBS-15 Mk3, змонтовані на шкафуті. Виробництво КР за шведською ліцензією здійснюватиметься в Німеччині.

Для ППО корветів призначений ЗРК RAM найновішої модифікації Block 1HAS (Helicopter, Aircraft, Ship). Як видно з позначення, цей варіант ЗРК дозволяє уражати не лише повітряні, але й надводні цілі. На кораблі встановлюється дві 21-зарядні ПУ – на бакові і на даху гелікоптерного ангару. В комплексі застосовуються зенітні керовані ракети RIM-116A Mod 1.

Корвет К130 обладнаний досить великою для кораблів подібного класу гелікоптерною площадкою (завдовжки 24 м), що дозволяє приймати гелікоптер вагою до 12 тонн („Лінкс” чи NH-90). Палубне обладнання дозволяє проводити дозаправку гелікоптера, але його постійне базування на корветі не передбачене. Невеликий ангар розрахований на розміщення лише двох дистанційно пілотованих літальних апаратів (ДПЛА) гелікоптерної схеми. До того ж, питання про конкретний тип літального апарату лишається відкритим – безпілотний гелікоптер EADS/Dornier „Сімос”, що вважався фаворитом, визнаний надто дорогим, і Федеральне бюро військової техніки та замовлень оголосило про початок циклу порівняльних випробувань інших апаратів подібної схеми. Зрештою, в 2018 р. за результатами конкурсу обрали безпілотник SAAB V200 "Скелдар", але перший контракт передбачаэ закупывлю лише одного комплекту з двома БПЛА.

На відміну від більшості інших кораблів класу „корвет”, на кораблях проекту К130 не передбачена установка протичовнового озброєння – ні торпедних апаратів, ні бомбометів. Єдиним засобом протичовнової оборони є палубний гелікоптер, але й він, як уже відзначалось, постійно базуватись на кораблі не буде.

В разі необхідності корвети зможуть ставити мінні загородження – конструкцією передбачена можливість монтажу на гелікоптерній палубі чотирьох пар мінних рейок загальною місткістю 34 міни. 

Радіоелектронне обладнання

Бойова інформаційно-управляюча система (БІУС) для корветів К130 розроблена спеціально створеним 2001 р. консорціумом „ЕТ Марінесистеме ГмбХ”. БІУС створювалась на основі аналогічної системи фрегатів типу „Заксен”, а та, у свою чергу – на базі голландської БІУС „SEWACO FD”. Вона забезпечує створення картини бойової обстановки із використанням не лише власних засобів спостереження, але й інформації, що передається з інших кораблів та літаків за допомогою ліній передачі даних „Лінк-11” та „Лінк-16”. Зрозуміло, й сам корвет зможе „ділитися” інформацією своїх сенсорів з іншими споживачами. Відкрита архітектура БІУС суттєво полегшить подальші модернізації та розширення системи.

Місток корвета

Для відображення інформації слугують сім операторських консолей „Талес” МОС Mk3, розташованих в бойовому інформаційному центрі (БІЦ). Кожна консоль має два рідкокристалічних 21-дюймових дисплеї. Крім цього, в БІЦ встановлено чотири допоміжні робочі станції, великий світловий планшет та інше необхідне „офісне” обладнання.

Внутрікорабельний обмін інформацією забезпечують дві системи передачі даних: АТМ, через яку передається найважливіше інформація про бойову обстановку, й „Етернет”, яка забезпечує передачу решти даних.

Основним засобом спостереження за повітряною й надводною обстановкою є трикоординатний радар з електронним управлінням променем EADS TRS-3D/16. Його фазована антенна решітка встановлена на фок-щоглі. РЛС працює в діапазоні С й інтегрована з системою розпізнавання „свій-чужий” MSSR-2000i. В радарі реалізована можливість автоматичної зміни режиму роботи відповідно до поточної тактичної обстановки. Залежно від режиму роботи РЛС дальність виявлення цілей становить від 30 до 200 км.

Щогли з антенами

На кораблі встановлені дві навігаційні РЛС „Петфайндер ST Mk2” із спеціальними приставками ARPA, призначеними для зменшення ризику зіткнень. Крім основного призначення, ці радари будуть використовуватись для управління польотами бортових гелікоптерів.

Управління вогнем забезпечують дві оптоелектронні системи „Мірадор” фірми „Талес”, встановлені перед фок-щоглою і за грот-щоглою. У склад кожної входить дві телекамери (кольорова та монохроматична), тепловізор і лазерний далекомір, змонтовані в стабілізованій головці масою 270 кг. Система „Мірадор” забезпечує виявлення й розпізнавання повітряний і надводних цілей на віддалі до 25 км, а також визначення відстані до цілей.

Корвет обладнаний комплексом радіозв’язку, що включає, крім звичайних радіостанцій, станцію супутникового зв’язку SATCOM дециметрового діапазону, термінал комерційної супутникової системи зв’язку „Інмарсат-В/М”, а також радіостанцію, сумісну із засобами зв’язку сухопутних військ, необхідну для спільних операцій. Усі засоби зв’язку об’єднані системою розподілу даних IMUS, яка забезпечує управління засобами зв’язку, вибір частоти їх роботи, автоматичне розпізнавання і розподіл повідомлень.

Комплекс навігаційних приладів корвета включає інерційну платформу, приймачі супутникової навігаційної системи GPS/DGPS і радіонавігаційної системи „Лоран-С”, приймач супутникових прогнозів погоди, метеодатчики, електромеханічний лаг, ехолот, пристрій відображення цифрових морських карт ECDIS і авторульового.

Корабель проекту К130 обладнаний універсальною системою РЕБ UL5000K. Вона забезпечує пасивне виявлення та ідентифікацію джерел електромагнітного випромінювання, а також створення на цій основі карти навігаційної обстановки. Крім цього, забезпечується запис характеристик випромінювань в базу даних та придушення роботи ворожих радіоелектронних засобів шляхом постановки активних перешкод.

Для постановки пасивних перешкод призначені дві стабілізовані у двох площинах пускові установки MASS (Multi Ammunition Softkill System) – одна перед містком з лівого борту, інша – на даху гелікоптерного ангару з правого. ПУ, розроблена фірмою „Бук Нойє Технологієн ГмбХ”, містить вісім касет по чотири снаряди калібру 81 мм з інфрачервоними пастками та радіолокаційними відбивачами. Система постановки пасивних перешкод відзначається дуже малим часом реакції і автоматичним вибором алгоритму постановки перешкод залежно від характеру загрози, тактичної обстановки й атмосферних умов.

Будівництво кораблів

Як вже згадувалось, будівництво кораблів здійснює консорціум ARGE K130 у складі верфей „Блом унд Фосс”, „Люрссен” і „Тіссен Нордзеєверке” (TNSW). Кожна корабельня відповідає за виготовлення окремих секцій корабля, постачаючи їх партнерам. Остаточне складання першого і четвертого кораблів здійснює „Блом унд Фосс”, другого і п’ятого – „Люрссен”, а третього – TNSW. Спеціальним рішенням бундестагу до виконання замовлення в якості субпідрядника підключена верф „Пееневерфт” з Вольгаста. Це рішення пояснюється бажанням залучити до вигідних військових контрактів якомога більше німецьких підприємств, а також здійснюваною урядом лінією на підтримку економіки східних земель. „Пееневерфт” постачала секції іншим верфям, але сама остаточного складання корветів не здійснювала.

"Людвігсхафен ам Рейн" в сухому докові

Корвети першої серії отримали номери від F260 до F264 і назви німецьких міст, причому і в цьому випадку „витримана” необхідна пропорція – три кораблі названі на честь західнонімецьких міст, а два – східнонімецьких. Дані про хід будівництва кораблів наведені в таблиці. Відзначимо лише, що цикл будівництва починається за кілька місяців до закладки, тобто установки на стапелі першої секції. Наприклад, складання секцій корвета F260 почалось 19 липня 2004 р.

Номер	Назва	Закладений	Спущений на воду	Став до ладу
F260	Braunschweig	03.12.2004	19.04.2006	16.04.2008
F261	Magdeburg	19.05.2005	06.09.2006	22.09.2008
F262	Erfurt	22.09.2005	29.03.2007	28.02.2013
F263	Oldenburg	19.01.2006	28.06.2007	21.01.2013
F264	Ludwigshafen am Rein	14.04.2006	26.09.2007	21.13.2013

Уважний читач, безперечно, звернув увагу на майже п'ятирічний інтервал між вступом до ладу перших двох корветів і останньої трійки (за планом усі п'ять кораблів мали увійти до складу бундесмаріне до кінця 2009 р.). Річ у тім, що випробування перших кораблів виявили цілу низку технічних проблем, найсерйознішою з яких була ненадійна робота редукторів швейцарської фірми MAAG. Дійшло до того, що німецька компанія "Ренк" запропонувала замінити їх на власні вироби, однак замовник наполіг на тому, щоб швейцарці усунули недоліки. А це потребувало часу... Навіть після вступу кораблів до складу флоту процес їхнього доопрацювання тривав. Скажімо, ракети RBS-15 Mk3 були сертифіковані для застосування з корветів тільки в червні 2016 р., а випробування БПЛА "Скелдар" на корветі "Брауншвейг" почались лише в 2020 р.

Дальшим розвитком серії К130 мали стати корвети проєкту К131. Зрештою, він трансформувався в багатоцільовий корабель MKS180, але реалізація цього проєкту затягувалась. До того ж, під час проєктування цей корабель суттєво "підріс" і, відповідно, став дорожчим. А бундесмаріне потребувало не тільки якості, але й кількості. Варто сказати, що з першої п'ятірки корветів одномоментно повністю боєздатними є лише два кораблі - і це зумовлено не технічними проблемами, а нормальним процесом бойової підготовки і технічного обслуговування (а це, власне, інформація для роздумів - скільки кораблів одного класу потрібно нашим ВМС, щоб вони були здатними виконувати хоча б мінімальний обсяг завдань?). Восени 2016 р. міністр оборони ФРН Урсула фон дер Ляєн оголосила план термінової закупівлі другої п'ятірки корветів проєкту К130 і створення двох навчальних центрів для підготовки їхніх екіпажів. Міністерство оборони збиралось виділити на ці потреби 1,5 мільярди євро (перша серія коштувала німецьким платникам податків 1,104 мільярди). 21 червня 2017 р. це рішення схвалила бюджетна комісія бундестагу.

Міністерство оборони планувало укласти контракт без оголошення конкурсу з консорціумом ARGE K130. Але тут втрутилась фірма German Naval Yards Kiel GmbH (GNY), яка опротестувала це рішення. До того ж виявилось, що апетити ARGE K130 суттєво перевищують плани міноборони - за корвети консорціум зажадав аж 2,9 мільярдів євро! Зрештою, справа дійшла до Трибуналу публічних закупівель Федерального антимонопольного відомства, який підтримав позицію GNY. В результаті досягнутого компромісу GNY дісталось 15% вартості контракту.

Друга серія корветів К130 будується теж за модульним принципом, але остаточний монтаж усіх п'яти кораблів здійснює "Люрссен Верфт". Під час вибору назв про політкоректність забули - усі п'ять кораблів отримали назви міст, які знаходяться у західнонімецьких землях.

Номер	Назва	Закладений	Спущений на воду	Став до ладу
F265	Köln	25.04.2019	30.10.2020	(2023)
F266	Emden	30.01.2020
F267	Karlsruhe	06.10.2020
F269	Augsburg	13.07.2021
F269	Lübeck	(.12.2021)		(2025)

Усі п’ять корветів першої серії увійшли до складу 1-ї ескадри корветів 1-ї оперативної флотилії (Einsatzflotille 1), що формується у ВМБ Варнемюнде. Сформували цю ескадру 29. червня 2006 р. Бойова служба почалась у 2012 р., коли "Магдебург" вирушив на патрулювання узбережжя Лівії в рамках місії UNIPIL. З того часу практично безперервно один з корветів знаходиться в Середземному морі, Червоному морі чи Аденській затоці. Триває таке відрядження, як правило, рік, а часом і довше (в червні 2016 р. "Ерфурт" повернувся з походу, який тривав 17 місяців). Екіпажі змінюються щочотири місяці. Такі тривалі походи переконливо показують, що німцям вдалось-таки досягти високого рівня надійності своїх корветів.

***

В корветах проекту К130 ми бачимо втілення дедалі більш актуальної концепції багатоцільового корабля для дій у прибережних водах, часто віддалених від власних баз. Корвет озброєний стандартною для кораблів подібного класу артилерією, має непоганий ЗРК ближньої дії, а також сучасні протикорабельні ракети з можливістю стрільби по берегових цілях (щоправда, боєкомплект ПКР не є надто великим – усього чотири одиниці). Вкрай незвичним є повна відсутність не тільки протичовнового озброєння, але й засобів виявлення підводних цілей. Напевне, це слід вважати прорахунком німецьких проектантів – адже підводні флоти багатьох країн зараз активно розвиваються, а кількість країн, що мають сучасні підводні човни, швидко зростає. Також, на відмінну від американського LCS чи шведського „Вісбю”, не передбачена можливість встановлення протимінного устаткування. Суттєвим недоліком слід визнати відсутність можливості постійного базування „нормального” (пілотованого) гелікоптера, хоч його цілком можна було б забезпечити – навіть шляхом деякого збільшення розмірів корабля. Адже при операціях у віддалених акваторіях гелікоптер був би зовсім незайвим.

Бортове радіоелектронне обладнання корвета цілком сучасне. Відзначимо наявність високоефективної БІУС і комплексної системи РЕБ. У випадку прийняття на озброєння БПЛА корабель зможе забезпечити загоризонтне цілевказання власними силами.

Корабель має ефективні системи життєзабезпечення екіпажу і захисту від зброї масового ураження.

Загалом, будівництво корветів типу „Брауншвейг” підкреслює переорієнтацію Бундесмаріне на операції за межами традиційних акваторій (Балтійського та Північного морів). Безумовно, у цьому відношенні корвети стали гідною заміною ракетних катерів. Ось тільки кількість їх все ще не відповідає обсягові завдань, які постають перед бундесмаріне.

Оновлення від 08.08.2022

Деякі новини щодо програми будівництва корветів. Десятий корабель в серії - "Любек" - був закладений 15 березня 2022 р.

Міністерство оборони оголосило план будівництва третьої серії корветів К130, яка теж складатиметься з п'яти одиниць. Розрахункова вартість цього проєкту - 2,3-3 млрд євро (друга серія коштуватиме 2,4 млрд євро). Що цікаво - будівництво третьої серії має на меті не збільшення складу флоту, а заміну кораблів першої серії, виведення яких з лінії мало б початись  після 2025 р. Таким способом німецькі власті хочуть заощадити кошти на ремонт і модернішацію першої п'ятірки. Відносно нові кораблі першої серії планується виставити на продаж країнам НАТО.