Перші японські мисливці. Ч. 1: імпортні та ліцензійні зразки

 

Запуск двигуна мисливця "Ко 4" за допомогою автомобіля-стратера

Так само, як і у випадку з бомбардувальною авіацією (розглянутою в наших попередніх статтях - цій і наступних), мисливська авіація Японії спочатку створювалася завдяки закупівлі та копіюванню західноєвропейських зразків. Уже в листопаді 1917 року до Японії прибули два куплені у Франції літаки — Nieuport Ni 24C1 та SPAD S.VIIC1. Мисливці були й серед літаків, доставлених на початку 1919 року до Країни вранішнього сонця французькою військовою місією: кілька (не менше чотирьох) одномісних SPAD S.XIIIC1, три двомісні S.XXC2 тієї ж фірми, а також півтора десятка «Ньюпорів» різних модифікацій. Одним із результатів роботи місії стало створення в Кагаміхарі (префектура Ґіфу, приблизно за 30 км на північ від Нагої та за 8 км на схід від міста Ґіфу) школи підготовки з вищого пілотажу та тактики повітряного бою. Проте першими мисливцями, що надійшли на озброєння імператорської армійської авіації, стали все ж не французькі, а британські літаки.

«Со 3»

У 1918–1919 роках, у зв’язку з участю армії в «Сибірській експедиції» («Сіберія Суппей») — інтервенції на Далекому Сході — у Великій Британії екстрено закупили 50 мисливців Sopwith Pup («Щеня»), переважно вживаних. Ці легкі одномісні біплани оснащувалися ротативними двигунами Le Rhone 9С потужністю 90 к.с. і озброювалися єдиним 7,7-мм синхронним кулеметом Vickers.

У Японії «Пап» прийняли на озброєння під позначенням «Со-Шікі Сан-Ґата Сентокі» — «Літак-мисливець тип Со модель 1», скорочено — «Со 3» (нагадаємо, що позначення «Со 1» і «Со 2» надали, відповідно, одно- та двомісному варіантам Sopwith 1/2 Strutter). Від самого початку «Со 3» розглядали як тимчасове рішення — ці літаки мали служити насамперед для підготовки пілотів і відпрацювання тактики повітряного бою. Єдиною бойовою операцією, в якій брали участь японські «Щенята», стала висадка інтервентів у Владивостоці, для забезпечення якої виділили п’ять літаків «Со 2» і «Со 3» зі складу 1-го повітряного батальйону (коку дайтай). А вже 1921 року «Со 3» зняли з озброєння. Кілька таких літаків передали авіації Імператорського флоту, але вони використовувалися лише для випробувань.

Один з переданих флоту "Со 3" на гідроавіатранспорті "Вакамія"

«Хей 1» та «Хей 2»

Набагато більший інтерес у військових викликав французький мисливець SPAD S.XIIIC1, що перевершував «Пап» за всіма параметрами: мав потужніший двигун (8-циліндровий Hispano Suiza HS 8Bc розвивав 220 к.с.), озброєння (два синхронні «Віккерси»), вищі льотні характеристики й, нарешті, міцнішу конструкцію. Армія Японії придбала рівно 100 таких мисливців: чотири у 1919 році у французької військової місії і 96 — у 1920-му. Первісно SPAD S.XIIIC1 отримав японське позначення «Су-Шікі XIII-Ґата» — «Тип Су модель XIII». Але в грудні 1921 року в систему найменувань внесли зміни: відтоді вироби фірми SPAD позначалися не ієрогліфом «Су», а ієрогліфом «Хей». У скороченому вигляді літак тепер позначався як «Хей 1», а повністю — «Хей-Шікі Ічі-Ґата Сентокі» («Літак-мисливець тип Хей модель 1»). Літаки «Хей 1» надійшли на озброєння мисливських тютаїв (рот) усіх трьох існуючих на той момент авіаційних батальйонів імператорської армії — 1-го, 2-го і 4-го.

Мисливці "Хей 1"

У жовтні 1921 року фірма «Міцубісі» придбала у Франції один екземпляр двомісного мисливця SPAD S.XXbis, який відрізнявся від S.XXC2 більшим розмахом і площею крила, а також збільшеним хвостовим оперенням. Разом із трьома S.XXC2, привезеними французькою військовою місією, він у 1922 році випробовувався армійською авіацією Японії під позначенням «Хей-Шікі Ні-Ґата Сентокі» («Літак-мисливець тип Хей модель 2», скорочено — «Хей 2»). На цьому літаку стояв 8-циліндровий двигун Hispano Suiza HS 8Fb потужністю 300 к.с., а озброєння складалося з трьох 7,7-мм кулеметів: двох синхронних Vickers і турельного Lewis.

«Ко 3»

У 1917–1919 роках Японія отримала загалом 11 мисливців Nieuport Ni 24C1. Ці літаки справили досить гарне враження на японських авіаторів своєю доброю маневреністю та легкістю в пілотуванні. За швидкістю та швидкістю набору висоти Ni 24C1 перевершував «Спад». До того ж машина вирізнялася простотою конструкції. Не виключено, що саме цей останній фактор схилив армію до придбання ліцензії на «Ньюпор» Ni 24C1. Передбачалося, що завдяки цьому вдасться знизити залежність армійської авіації від імпорту, а також прискорити підготовку мисливців-пілотів.

Nieuport Ni 24C1 (а можливо - ранній ліцензійний "Ко 3") з розпізнавальними знаками раннього взірця - червона п'ятикутна зірка у жовтому колі

Виробництво «Ньюпорів» на армійському авіаційному арсеналі в Токородзаві (за 30 км від центру Токіо) почалося в березні 1919 року. Машини випускали у двох варіантах, які відрізнялися силовою установкою: 80-сильний «Рон» 9С або «Рон» 9Jb потужністю 120 к.с. Проте в офіційному позначенні ці відмінності не враховувалися — усі літаки називалися «Ні-сікі Нідзуйон ґата» («Тип Ні модель 24»). Так само, як і SPAD S.XIIIC1, у грудні 1921 року ліцензійний «Ньюпор» отримав нове позначення: «Ко-сікі Сан-ґата» — «Тип Ко модель 3», скорочено — «Ко 3». У цій системі з’явилося також розділення на модифікації: аероплани з 80-сильними моторами додатково позначалися як «Ренсукі» (навчальний літак), а з 120-сильними — «Сентокі» (мисливець). На навчальних машинах озброєння зазвичай було відсутнє, мисливці несли один 7,7-мм синхронний кулемет «Віккерс». Чому «Ко 3», а не «Ко 1»? Річ у тім, що позначення «Ко 1» і «Ко 2» отримали навчальні літаки Nieuport Ni 81E2 і Ni 83E2, які випускалися за ліцензією відповідно компаніями «Міцубісі» та «Накадзіма».

Ліцензійний мисливець "Ко 3"

До 1921 року в Токородзаві зібрали 48 літаків «Ко 3». У 1920–1924 роках Токійський арсенал випустив 193 біплани «Ко 3» (переважно — у навчальному варіанті), а компанія «Накадзіма» у 1921–1923 роках передала 102 літаки (77 «Ренсукі» і 25 «Сентокі»). Машини ранніх випусків комплектувалися імпортними двигунами, але з липня 1921 року компанія «Токіо Ґасу Денкі» («Ґасуден») налагодила ліцензійне виробництво моторів «Рон» обох модифікацій. Ці мотори отримали позначення «Ро-сікі 80 к.с.» і «Ро-сікі 120 к.с.» («Ро-сікі» — «Тип Ро»).

Навчальні "Ко 3" на аеродромі Йото (поблизу Осаки). 9 лютого 1924 р.

Літаки «Ко 3» у бойових частинах армійської авіації замінили мисливці «Со 3» і «Хей 1». Значна їх кількість потрапила до авіаційних шкіл у Токородзаві, Кагаміхарі та Акено. Військова служба «Ко 3» була нетривалою — вже наприкінці 1926 року їх зняли з озброєння, замінивши сучаснішими літаками «Ко 4». Близько 100 списаних, але справних «Ко 3» після демонтажу озброєння було продано приватним особам, які використовували їх як спортивні.

Виробництво літаків «Ко 3» у Японії:

	1919	1920	1921	1922	1923	1924	Всього
Арсенал в Токородзаві	17	10	21	-	-	-	48
Токійский арсенал	-	5	46	40	44	10	145
«Накадзіма»	-	-	30	47	25	-	102
Загалом	17	15	97	87	69	10	295

 

Цікаве фото зроблене в цікавому місці. Це "Ко 3" (навчальний) на даху будівлі "Хікокан" - "Дому авіації", штаб-квартири Імператорської асоціації авіації. В кабіні - генерал Нагаока Гайші, директор "Хікокану". В кадр потрапила також хвостова частина гідролітака Hansa Brandenburg W29. Фото зроблене під час урочистостей відкриття "Хікокану" 15-16 червня 1929 р.

А ось так виглядав "Хікокан". Перший поверх займав виставковий зал, другий і третій - кабінети, четвертий - кімната для зборів, п'ятий і шостий - два великі зали. На даху був сад, а в підвалі - ресторан

«Ко 4»

У 1922 році ПС Франції взяли на озброєння мисливець Nieuport NiD 29C1, який багато експертів вважали найкращим мисливцем свого часу. Зрозуміло, така машина не могла не привернути увагу іноземних замовників — зокрема й японців. У тому ж році Імператорська армія, шукаючи потенційну заміну своїм «Хей 1» і «Ко 3», придбала для ознайомлення та випробувань партію з десяти нових «Ньюпорів». Результати випробувань цілком задовольнили військових, і літак взяли на озброєння армійської авіації під позначенням «Ко-сікі Йон-ґата Сентокі» — «Літак-мисливець тип Ко модель 4», скорочено — «Ко 4».

"Ко 4" с/н 88 - один з літаків французького виробництва

У 1923 році було придбано ліцензію на виробництво цих літаків, а крім того, для прискорення переозброєння було закуплено безпосередньо у Франції 100 літаків NiD 29C1. Щоправда, особливого прискорення не вийшло — виконання цього замовлення затяглося до 1925 року, коли вже повним ходом ішли постачання літаків японського виробництва. Налагодив їх випуск завод в Ота, що належав компанії «Накадзіма»; перші «Ко 4» (з поставлених з Франції вузлів) були зібрані вже в грудні 1923 року. Виробництво тривало до 1932 року. За цей час «Накадзіма» випустила 608 літаків, які отримали серійні номери з 501 по 1108. Французькі літаки мали номери з 1 по 110. Крім того, з 1928 року 46 літаків «Ко 4» зібрав Токійський арсенал (ці мисливці мали номери з 201 по 246). Таким чином, армійська авіація Японії загалом отримала 764 мисливці «Ко 4».

"Ко 4" виробництва фірми "Накадзіма"

Освоєння виробництва «Ко 4» стало великим кроком для японської авіапромисловості — літак був значно складніший за попередні моделі з технологічного погляду, оскільки мав фюзеляж-півмонокок. Двигуни «Іспано-Сюїза» HS 8Fb потужністю 300 к.с. випускалися за ліцензією компанією «Міцубісі» під позначенням «Хі-сікі 300 к.с.» («Тип Хі»). Саме двигуни й фюзеляж створювали найбільше проблем в експлуатації. Японські мотори, особливо ранніх серій, часто виходили з ладу, що спричиняло численні вимушені посадки. А напівмонококовий фюзеляж погано піддавався ремонту в польових умовах. Крім того, літак мав схильність до зриву в плоске штопоріння, що загрожувало пілотові серйозними неприємностями.

"Ко 4" виробництва фірми "Накадзіма"

Перші літаки «Ко 4» надійшли до бойових частин у 1925 році. Їх постачання дало змогу різко збільшити кількість армійської мисливської авіації: якщо в 1918–1924 роках кількість мисливських тютаїв зросла з двох до п’яти, то лише протягом 1925 року було сформовано ще шість таких підрозділів. «Ко 4» служили на передовій до 1932–1933 років, коли їх змінили сучасніші літаки «Накадзіма» тип 91 і «Кавасакі» тип 92. Під завісу кар’єри «Ко 4» встигли взяти участь у двох військових конфліктах: у вересні 1931 року в Маньчжурії у складі 10-го докуріцу хіко тютая (окремого авіаційного загону), виділеного з 6-го хіко рентая (авіаційного полку), що постійно дислокувався в Кореї, і в січні 1932 року — у складі 3-го докуріцу хіко тютая. Проте до повітряних боїв не дійшло через майже повну відсутність китайської авіації в районі бойових дій.

Після зняття з озброєння частину «Ко 4», так само як і раніше «Ко 3», продали цивільним особам. У цьому статусі останні з них літали до 1937 року.

Цікавим епізодом була служба «Ко 4» у збройних силах китайських провінцій Маньчжурія та Гуансі. 1 липня 1930 року до маньчжурської столиці Мукден прибула японська авіаційна місія, метою якої була підготовка місцевих техніків і пілотів. Серед літаків, що використовувалися місією, було шість мисливців «Ко 4». Місія працювала до січня 1931 року, після чого літаки повернули до Японії. Проте вже за два місяці до Маньчжурії прибула нова група японських фахівців з партією з десяти літаків, серед яких було щонайменше чотири «Ко 4». У липні 1931 року, коли спалахнули бої з військами Гоміндану, ці літаки були викуплені урядом Маньчжурії. З них сформували 2-у ескадрилью так званих «Північно-східних повітряних сил» — військової авіації Маньчжурії. У вересні 1931 року в конфлікт у Маньчжурії втрутилася Японія — серед її авіачастин, перекинутих із Кореї, був уже згаданий 10-й докуріцу хіко тютай з десятьма літаками «Ко 4». У 1932 році після витіснення китайських військ з території Маньчжурії більшість японських авіаційних частин залишилася на її території, увійшовши до складу «Канто Ґунн Хікотай» — авіагрупи Квантунської армії. Це стосувалося й 10-го тютая, який у серпні 1932 року втратив окремий статус і став частиною 11-го хіко дайтая (авіаційного батальйону). Маньчжурські ж «Ко 4» служили ще кілька років. Один із них дожив до лютого 1937 року, коли «Північно-східні повітряні сили» були реорганізовані на «Маньсю Кокуґун Хікотай» — авіаційний корпус Народних збройних сил Маньчжоу-Ґо.

У 1935 році 9-10 літаків «Ко 4» разом із півтора десятками мисливців «Накадзіма» тип 91 і кількома розвідниками «Міцубісі» тип 92 були придбані урядом провінції Гуансі. У вересні літаки доставили до міста Учжоу, де їх зібрали японські фахівці й провели обльоти. Згодом «Ко 4» використовувалися для підготовки пілотів в авіашколі в Лючжоу. У серпні 1937 року повітряні сили провінції Гуансі перейшли до складу ПС центрального китайського уряду. Серед переданих літаків було й дев’ять «Ко 4». Коли того ж року авіашколу перевели до Куньміна, сім придатних до польотів «Ко 4» просто залишили в Лючжоу як безнадійно застарілі.

	«Со 3» (Sopwith Pup)	«Хей 1» (SPAD S.XIIIC1)	«Хей 2» (SPAD S.XXbis)	«Ко 3» навчальний (Nieuport Ni.24E1)	«Ко 3» бойовий (Nieuport Ni.24С1)	«Ко 4» (Nieuport NiD.29C1)
Двигун: тип потужність, к.с.	«Рон» 9С 80	HS 8Bc 220	HS 8Fb 300	«Рон» 9С 80	«Рон» 9Jb 120	HS 8Fb 300
Розмах крила, м	8,12	8,08	10,41	8,22	8,22	9,70
Довжина літака, м	5,87	6,25	7,39	5,67	5,67	6,44
Висота літака, м	2,50	2,42	2,75	2,40	2,40	2,64
Площа крила, кв. м	23,60	20,20	23,00	14,75	14,75	26,80
Маса, кг: порожнього літака злітна	357 556	595 820	850 1280	415 595	450 630	825 1160
Максимальна швидкість, км/год / на висоті, м	179	220/2000	230/2000	137	163	233
Час набору, хв / висоти, м	6'25"/1520	4'40"/2000	4'36"/2000			13'30" / 4000
Стеля, м	5300	6800			6900	8000
Тривалість польоту, год	2	2	3	1,5	1,5	2

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 5168 7456 7352 6783 

Ось, до речі, свіженьке поповнення черги на прочитання: