Наш арсенал: ЗСУ-23-4 "Шилка"

"Шилка" 36-ї ОБрМП веде вогонь по наземній цілі. Початок квітня 2023 р.

Зенітна самохідна установка ЗСУ-23-4, більш відома як «Шилка», без сумніву, належить до «культових» зразків радянського озброєння часів холодної війни. Як засіб протиповітряної оборони полкового рівня, «Шилка» набула значного поширення не лише в совєцькій армії, але й серед союзників по Варшавському договору та в багатьох інших країнах. Хоча виробництво ЗСУ-23-4 припинили понад 40 років тому — у 1982 році — вони й досі залишаються в експлуатації. Ці комплекси також беруть участь у нинішній російсько-українській війні.

На момент початку виробництва у 1964 році ЗСУ-23-4 була найефективнішим у світі самохідним зенітним артилерійським комплексом. Завдяки поєднанню чотирьох автоматичних гармат калібру 23 мм із радарною системою управління вогнем, «Шилка» могла боротися з головною повітряною загрозою того часу — реактивними мисливцями-бомбардувальниками. Гусеничне шасі та бронювання дозволяли їй діяти в бойових порядках танкових та мотопіхотних підрозділів. Однак поява гелікоптерів, озброєних ПТКР із дальністю, що перевищувала ефективну дальність стрільби гармат «Шилки», радикально змінила ситуацію на полі бою. Спершу ЗСУ-23-4 доповнили зенітно-ракетними комплексами «Стріла-10» із дальністю 5000 м (порівняно з 2000 м у «Шилки»), а з 1983 року їх поступово замінювали самохідними зенітними ракетно-артилерійськими комплексами «Тунгуска». Виробництво ЗСУ-23-4 припинили у 1982 році.

Ще за часів СРСР «Шилку» кілька разів модернізували. Спершу з’явився варіант ЗСУ-23-4В, який відрізнявся підвищеним ресурсом допоміжної газотурбінної силової установки та додатковим оптичним прицілом. У ЗСУ-23-4В1 оновили обчислювач, завдяки чому максимальна швидкість руху ЗСУ, на якій можна було автоматично супроводжувати ціль, зросла з 20 до 40 км/год. ЗСУ-23-4М1 відрізнялася підвищеним ресурсом гармат і більшою надійністю радару. А під впливом досвіду війни в Афганістані з’явився варіант ЗСУ-23-4М2. У цій країні радянські війська не зазнавали повітряних атак, проте «Шилка» виявилася дуже корисною для обстрілу цілей на гірських схилах. У «афганському» варіанті демонтували радар як непотрібний у цих умовах, натомість збільшили боєкомплект із 2000 до 3000 набоїв, посилили бронювання та встановили нічний приціл.

Радянський спадок

Радянські частини, дислоковані на території України у 1980-х роках, мали типовий набір засобів ППО. Зазвичай танковий або мотострілецький полк мав зенітний дивізіон, одна батарея якого була озброєна переносними зенітними ракетними комплексами, а інша — складалась зі взводу ЗСУ-23-4 (чотири машини) і взводу «Стріла-10» (також чотири машини). Однак у другій половині 1980-х розпочався процес заміни «Шилок» на «Тунгуски». Насамперед це стосувалося частин Прикарпатського військового округу, який (разом із Білоруським ВО) входив до другого стратегічного ешелону, призначеного для підтримки військ країн Варшавського договору. Однією з перших «Тунгуски» отримала 24-та мотострілецька дивізія з Яворова, згодом черга дійшла до інших частин. Однак до моменту розпаду СРСР завершити цю заміну не встигли.

Точну кількість ЗСУ-23-4, що залишились в Україні на момент проголошення незалежності 24 серпня 1991 року, визначити складно. Річ у тім, що засоби ППО, на відміну від танків, бронетехніки чи артилерії, не підпадали під дію Договору про звичайні збройні сили в Європі, тому СРСР не оприлюднював інформацію щодо їх кількості та розміщення. Орієнтовно кількість ЗСУ-23-4, що потрапили до Збройних Сил України, можна оцінити приблизно у 150 одиниць.

Через скорочення ЗС України більшість «Шилок» досить швидко вивели з бойового складу. Для небагатьох танкових і механізованих бригад, що залишилися у Сухопутних військах після кількох хвиль скорочень і реорганізацій, було цілком достатньо новіших «Тунгусок». У 2012 році єдиною бойовою частиною, яка все ще використовувала ЗСУ-23-4, залишалася 36-та окрема бригада берегової оборони (ОБрБО). Це була механізована частина, дислокована в Криму, але підпорядкована не Сухопутним військам, а ВМС України. Більшість «Шилок» потрапили на склади, де машини чекали на свою долю.

«Донець»

Найочевиднішим способом позбутися застарілої техніки (окрім утилізації на металобрухт) був продаж за кордон. У 1990-х, а особливо в 2000-х роках, Україна продала величезну кількість озброєння, однак серед них не було жодної ЗСУ-23-4. Шанси на продаж зросли б, якби потенційним клієнтам запропонували модернізований варіант. Спроби модернізації «Шилки» в ті роки здійснювалися в кількох країнах, зокрема в Польщі. Але українська модернізація, названа «Донець», виглядала найбільш радикальною.

Прототип ЗСУ "Донець"

У 1997–1999 роках харківський завод ім. В. Малишева реалізував дуже вдалий контракт із Пакистаном, продавши цій країні 320 танків Т-80УД. Прагнучи розвинути успіх, українське підприємство намагалося зацікавити закордонних клієнтів (насамперед того ж Пакистана) іншими машинами на базі Т-80УД. Однією з них був самохідний зенітний ракетно-артилерійський комплекс «Донець», своєрідний спрощений аналог «Тунгуски», зібраний із наявних компонентів. Шасі взяли від Т-80УД, але в його задній частині (праворуч) встановили допоміжну силову установку для живлення систем машини на стоянці з вимкненим основним двигуном. На шасі встановили башту від ЗСУ-23-4 зі штатним озброєнням і радаром 1РЛ33М (хоча, за заявами розробників, з новою цифровою системою управління вогнем — однак, на нашу думку, це могла бути лише декларація, а на прототипі залишили стару систему). По боках башти встановили чотири контейнери з зенітними ракетами від комплексу «Стріла-10».

Прототип комплексу «Донець» був побудований у 1999 році. Він виявився значно важчим за «Шилку» — 35 тонн порівняно з 21 (що, зрештою, не дивно через танкове шасі). Значно покращилися ходові характеристики: швидкість на шосе сягала 65 км/год, на пересіченій місцевості — 40 км/год (у ЗСУ-23-4 — відповідно, 50 і 30 км/год). Боєкомплект гармат збільшили до 4000 набоїв. І на цьому, мабуть, усе. Поєднання на одному шасі елементів двох не надто сучасних зенітних комплексів не дозволило суттєво покращити бойові можливості «Донця».

За проєктом батарея комплексів «Донець» мала складатися з шести бойових машин та однієї командної машини (також на шасі Т-80УД), оснащеної трикоординатним радаром, що забезпечував повну картину повітряної обстановки. Інформація про цілі — як із власного радара, так і з зовнішніх джерел — могла передаватися на бойові машини. Максимальна дальність передачі інформації — 2500 м. Однак покупців на «Донець» знайти не вдалося.

Воєнна модернізація

Збройні Сили України не виявляли зацікавленості в модернізації «Шилок» аж до початку російської агресії у 2014 році. Тоді виникла нагальна потреба у збільшенні чисельності армії та формуванні нових підрозділів. Було розпочато відновлення численних ЗСУ-23-4, що перебували на складах техніки, а паралельно розпочалася програма їх модернізації. У червні 2017 року з’явилася інформація про намір модернізувати українські «Шилки» за польським проєктом — до рівня ZSU-23-4MP «Бяла». Проте зрештою вирішили покладатися на власні сили. Головним виконавцем української програми модернізації стало державне підприємство «Завод Арсенал». Усі роботи, пов’язані з проєктуванням та створенням дослідного зразка, підприємство виконувало за власний кошт.

Програма модернізації, запропонована «Заводом Арсенал», на відміну від проєкту «Донець», не передбачала заміни шасі. Натомість зосередилися на підвищенні бойових можливостей старої доброї «Шилки». Конструктори запропонували комплексний підхід, який передбачав кілька рівнів модернізації — залежно від побажань замовника та наявного бюджету.

Перший рівень модернізації (ЗСУ-23-4МА1) передбачав встановлення нової багатофункціональної радіолокаційної станції «Рокач-АС» замість штатного радянського радара 1РЛ33М, а також заміну аналогової спеціалізованої обчислювальної системи на сучасну цифрову. Машину також обладнали навігаційною системою та блоком цифро-аналогових перетворювачів.

Антена РЛС "Рокач-АС" на даху модернізованої "Шилки"

«Рокач-АС» може працювати в режимах кругового огляду, пошуку та автоматичного супроводу цілей. Радар здатний виявляти та супроводжувати навіть БпЛА з ефективною площею розсіювання приблизно 0,01 м² на відстані до 7 км. Завдяки режиму кругового огляду ЗСУ-23-4МА1 стала повністю автономною — вона вже не залежить від зовнішніх джерел інформації про повітряні цілі.

Радар 1РЛ33М займав весь внутрішній об’єм башти «Шилки». Станція «Рокач-АС» розміщується в невеликому контейнері, встановленому зверху. Усередині башти тепер з’явилося багато вільного місця, що не лише забезпечує комфортніші умови для екіпажу, але й дозволяє встановити додаткове обладнання.

Другий етап модернізації (ЗСУ-23-4МА2) передбачає додаткове оснащення «Шилки» оптико-електронною системою, яка має тепловізійний і телевізійний канали, а також лазерний віддалемір. Вона призначена для виявлення, автоматичного супроводу, видачі координат і параметрів цілей у цифровій обчислювальній системі в автоматичному або напівавтоматичному режимі. Система дозволяє контролювати повітряний простір, а також відстежувати ураження цілей. Вона здатна виявляти цілі на відстані до 12 км і автоматично супроводжувати їх на дистанції до 10 км.

Прототип ЗСУ-23-4-МА3, 2019 р.

Третій етап (ЗСУ-23-4МА3) передбачає інтеграцію ракетного озброєння. У задній частині башти встановлюється блок, що вміщує чотири зенітні керовані ракети — ймовірно перспективні українські «Колібрі», які є глибокою модернізацією радянських ПЗРК «Ігла». Пусковий пристрій разом із чотирма контейнерами для ракет також містить систему охолодження, що забезпечує роботу головок самонаведення протягом 12 годин.

У червні 2019 року модернізована «Шилка» успішно пройшла випробування. У листопаді наступного року повідомили, що Міністерство оборони України готує контракт на модернізацію «Шилок». Однак надалі жодної інформації про цей контракт не оприлюднювали. Наразі немає впевненості, що модернізували бодай одну машину, окрім дослідного зразка.

«Шилки» в бою

У лютому 2014 року Збройні Сили України мали 123 бойові машини ЗСУ-23-4. 18 з них перебували в зенітному дивізіоні 36-ї окремої бригади берегової оборони, 8 — у 169-му навчальному центрі (смт Десна, Чернігівська область). Решта — майже сотня — у різному технічному стані зберігалися на складах: 55 — у Балаклії (у цьому місті Харківської області також знаходився ремонтний завод, що спеціалізувався на ремонті «Шилок»), 20 — у Вознесенську (Миколаївська область), 12 — у Ніжині (Чернігівська область) та 10 — у Шепетівці (Хмельницька область).

Одна з "Шилок" 36-ї ОБрБО

Усі машини 36-ї бригади були захоплені російськими окупантами в Криму. Частину з них (у найгіршому стані) повернули в червні 2014 року, і вони стали основою для оборони Миколаєва — їх розмістили на блокпостах на в’їздах до міста, хоча технічний стан цих машин був украй поганим. Згодом ці десять машин передали до 145-го ремонтного полку, де їх відремонтували і відправили назад у війська.

Озброєний міліціонер на тлі "Шилки" з прапором ВМС України. Околиці Миколаєва, літо 2014 р.

Також було розпочато відновлення справності «Шилок», що перебували на складах. Це було пов’язано з потребою насичення засобами ППО нових бригад, формування яких розпочалося після анексії Криму Росією та вибуху проросійського заколоту на Донбасі. Цим з’єднанням бракувало важкого озброєння, тому, окрім звичайних механізованих бригад, на зламі 2014–2015 років було створено чотири окремі мотопіхотні бригади: 56-та (Маріуполь), 57-ма (Кропивницький, з 2018 року — Нова Каховка), 58-ма (Конотоп, Сумська область) і 59-та (Гайсин, Вінницька область). Ці бригади отримали легке та здебільшого застаріле озброєння. «Тунгусок» для них не вистачило (вони залишилися в механізованих і танкових бригадах), тому їх озброїли ЗСУ-23-4.

ЗСУ-23-4 на одному зі складів. Написи під люком механіка-водія свідчать, що ця машина випущена 1977 року і належить до V категорії - тобто, відновленню не підлягає...

За штатами 2015 року, зенітний ракетно-артилерійський дивізіон окремої мотопіхотної бригади складався з трьох батарей: ракетної (три самохідні ПУ «Стріла-10» і 27 ПЗРК «Ігла»), артилерійської (12 ЗУ-23-2) і мішаної артилерійської (8 ЗУ-23-2 і 8 ЗСУ-23-4).

ЗСУ-23-4 однієї з мотопіхотних бригад з протикумулятивними екранами. 2015 р.

Окрім мотопіхотних бригад, «Шилки» також отримала 10-та окрема гірсько-штурмова бригада (Коломия, Івано-Франківська область), сформована у жовтні 2015 року (інша гірсько-штурмова бригада — 128-ма — мала на озброєнні «Тунгуски», оскільки належала до «старих» бригад, створених до 2014 року). 10-й ОГШБр передали вісім ЗСУ-23-4 із 169-го навчального центру після поспішного ремонту (жодна машина не мала справного радара).

ЗСУ-23-4 10-ї ОГШБр під час навчальних стрільб на полігоні. Січень 2021 р.

Також ЗСУ-23-4 отримала 36-та окрема бригада морської піхоти, сформована 2015 року в Миколаєві. Її кістяк склали військовослужбовці 36-ї ОБрМП, 1-го та 501-го окремих батальйонів морської піхоти, які після окупації Криму залишилися вірними Україні. Логічно припустити, що саме ця бригада отримала «Шилки» колишньої 36-ї ОБрМП.

Якщо припустити, що штат ЗРAД 36-ї ОБрМП був подібний до штатів мотопіхотних бригад, то ЗС України у шести бригадах мали б мати на озброєнні 48 ЗСУ-23-4. Однак відновлення боєздатності бойових машин, які роками простоювали просто неба, виявилося складним завданням. За оцінками середини 2019 року, на передовій перебувало лише близько 30 «Шилок». До штатного рівня наближалися 10-та ОГШБр і 36-та ОБрМП, а в мотопіхотних бригадах кількість ЗСУ-23-4 була значно меншою за штат. Зусилля з відновлення боєздатності «Шилок» тривали. Останню партію відремонтованих ЗСУ-23-4 ремонтний завод у Балаклії передав війську у січні 2022 року. Також деякі «Шилки» були відновлені завдяки зусиллям волонтерів. Такі машини іноді оснащували нестандартними елементами — наприклад, протикумулятивними сітками.

ЗСУ-23-4 з партії, переданої у війська після ремонту в січні 2022 р.

Під час бойових дій на Донбасі українські «Шилки» майже виключно використовувалися для ураження наземних цілей. Вони виявилися доволі корисними в позиційних боях як протиштурмовий засіб. Особливо це стосувалося періоду після підписання Мінських домовленостей, які обмежували використання важкого озброєння. «Шилки» зазвичай перебували у другому ешелоні — в районах Покровська, Костянтинівки, Краматорська, висуваючись вперед у разі посилення атак ворога.

Один із бійців, який воював на авдіївському напрямку (фактично в передмісті Донецька) у 2017 році, згадував:

«Бої починаються у промзоні ввечері, коли представники ОБСЄ йдуть на вечерю. Спочатку — стрілянина з кулеметів, гранатометів і автоматів. Давним-давно пошарпані будівлі промки приймають сотні снарядів, випущених переважно бойовиками за принципом “куди Бог пошле”. Десантники мляво відповідають, якщо вдається засікти позицію ворога. А якщо щось серйозне, типу ЗУ-23, починає стріляти з боку сепаратистів у бік промки — Її Величність «Шилка» вступає в гру зі своїми чотирма стволами. І в тих секторах, де працює «Шилка», чомусь більше ніхто не стріляє».

У 2018–2021 роках, коли на фронті встановилося відносне затишшя, батареї ЗСУ-23-4 проходили навчання на полігонах у складі своїх бригад. Наприклад, у липні 2020 року такі машини брали участь у навчаннях 56-ї ОМПБр, присвячених наступальній операції. А в січні 2021 року батарея «Шилок» із 10-ї ОГШБр провела тактичні навчання з бойовими стрільбами на полігоні у Рівненській області.

До кінця нез’ясованим залишається епізод із так званим «шилочним дивізіоном», створеним для прикриття підступів до Києва з півночі. У березні 2023 року про цей підрозділ у своєму інтерв’ю згадав генерал Віктор Муженко, начальник Генштабу ЗСУ у 2014–2019 роках. За його словами, дивізіон було розгорнуто на лівому березі великого водосховища, відомого як Київське море.

Від початку повномасштабного вторгнення Росії 24 лютого 2022 року батареї «Шилок» активно воювали у складі своїх бригад. Оскільки українські ЗСУ-23-4 залишилися в незміненому вигляді, їхня ефективність проти сучасних літаків і гелікоптерів є мінімальною. Їх застосовували для боротьби з БпЛА, але й тут можливості обмежені — радар 1РЛ33М не здатен виявляти малорозмірні повітряні цілі. Через це, а також через низьку справність радарів, екіпажі «Шилок» фактично «приречені» на використання лише оптичних прицілів (перше відоме автору фото української «Шилки» з розгорнутою РЛС з’явилося лише в середині квітня 2023 року). Також ЗСУ-23-4 активно застосовувалися для обстрілів наземних цілей.

"Шилка" з антеною РЛС в бойовому положенні. Середина квітня 2023 р.

Окрім шести згаданих бригад, «Шилки» з’явилися й в інших частинах, сформованих внаслідок мобілізації — зокрема в 66-й окремій механізованій бригаді. Цей підрозділ резервного корпусу було мобілізовано в лютому 2022 року, а 18 квітня він досяг бойової готовності.

Перше відоме фото польської "Шилки", переданої ЗС України

Втрати українських ЗСУ-23-4 є відносно невеликими — за даними сайту oryxspioenkop.com, станом на сьогодні становлять п’ять машин (дві з них захоплені росіянами). При цьому чотри з них втрачені в перший рік відбиття широкомасштабного вторгнення. Цікаво, що російські втрати таких машин удвічі більші – дев’ять екземплярів (і теж вісім з них – за перший рік). Тим часом Україна отримала підкріплення у вигляді певної кількості «Шилок» з Польщі. Офіційно про ці поставки не повідомлялося, але в березні 2023 року з’явилося фото української ЗСУ-23-4 у характерному польському камуфляжі. Не виключено, що фото було зроблено значно раніше — ще у 2022 році. Судячи з нього, Україна отримала стандартні «Шилки», а не модернізовані машини типу «Бяла».

Оновлення від 26.06.2025

Цікаві спогади бійця 128-ї ОГШБр про участь в боях на "Шилці", зокрема, про роботу по наземних цілях. З фб сторінки бригади. 

На початку війни Віталій воював у зенітно-ракетному підрозділі 128 ОГШБр, працював із зенітною самохідною установкою «Шилка», був оператором-навідником. Гусенична установка з чотирма зенітними 23-мм гарматами – дуже ефективна зброя. Яку використовують не тільки проти повітряних, а й проти наземних цілей.

– Ми прикривали піхоту, допомагали їй під час штурмів. Особливо це було відчутно під час деокупації Херсонщини. Росіяни мали дуже серйозні укріплення в посадках, вели інтенсивний вогонь, і наші гірсько-штурмові підрозділи не могли просунутися вперед. Тоді задіяли нас – показали сектор, який треба було «почистити» від ворога. Ми висунулися й з відстані одного кілометра «прокосили» посадку вогнем. Кожна з чотирьох 23-міліметрових зенітних гармат робить по 11 пострілів за секунду, разом це 2640 пострілів за хвилину. Убійну силу зеніток не витримує жоден бліндаж, і після того, як ми «прокосили» сектор, наша піхота змогла просунутися й захопити ворожі позиції. Пригадую, після штурму командир гірсько-штурмової роти Кіпіш спеціально прийшов, щоб подякувати й потиснути руку кожному з нас…

«Шилка» й сама ставала ціллю для ворога, під час одного з бойових виїздів Віталій із товаришами потрапили під обстріл касетними боєприпасами.

– Тоді ми працювали разом із двома танками. Завдання – виїхати на вогневу точку, «прокосити» ворожу посадку з відстані 600 метрів і швидко виїхати звідти. А танки паралельно виконували свою роботу. Ми встигли відстрілятися, але коли розверталися, нас накрили з повітря «касетами»…

Двоє бійців «Шилки» отримали множинні осколкові поранення. Віталія врятували бронік і каска, які прийняли на себе основний удар. Але 12 осколків влучили безпосередньо в нього.

– Якби не професіоналізм і безстрашність нашого механіка-водія, ми б стекли кров’ю. Він під ворожим вогнем рвонув звідти й доставив нас у безпечне місце.

Оновлення від 01.07.2025

Фото з 2020 чи 2021 року - "Шилки" 36-ї ОБрМП на полігоні

Оновлення від 09.11.2025

Благодійний фонд «Повернись живим» замовив ремонт та модернізацію 16 зенітних самохідних установок ЗСУ-23-4М «Шилка» до рівня ЗСУ-23-4М-А1, що передбачає встановлення нового радара та системи керування вогнем.

Оновлення від 13.12.2025

Три дні тому були опубліковані ці фото - ЗСУ-23-4 зі складу зенітного ракетно-артилерійського дивізіону 4-ї бригади оперативного призначення "Рубіж". Досі мені не траплялась інформація про "Шилки" у Національній гвардії.

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 5168 7456 7352 6783