2С18 "Пат-С"

Єдиний прототип 2С18 в музеї. 2017 р.

У травні 2023 р. російська інформаційна агенція «РІА Новості» повідомила, що АТ «Курганмашзавод» зайнялось модернізацією самохідної гаубиці 2С18 «Пат-С». Ця артилерійська система ще рідкісніша, ніж «Вєна» - відомо про існування тільки одного прототипу. Проєктування цієї системи здійнювалось у 1980-ті роки, а стимулом для початку робіт стала тенденція до переведення польової артилерії країн НАТО на калібр 155 мм. Нові гаубиці такого калібру (як самохідні, так і причіпні) поступово заміняли 105-мм гаубиці. В СРСР же дуже поширеними лишались гаубиці калібру 122 мм. Вони становили основу полкової артилерії, але в нових умовах не могли конкурувати з НАТОвськими 155-мм гаубицями. Тож в СРСР почалась розробка одразу трьох легких 152-мм гаубиць з уніфікованою артилерійською частиною 2А63: причіпної 2А61 «Пат-Б» (про цю систему і її український клон я вже розповідав) і двох самохідних (2С18 «Пат-С» на гусеничному шасі і 2С26 «Пат-К» на колісному).

В якості бази для 2С18 обрали нову бойову машину піхоти БМП-3. Це виглядало цілком логічним, оскільки в перспективі дозволяло уніфікувати бойову техніку мотострілецьких полків. З іншого боку, шасі БМП-3 було не надто підходящим для самохідної артилерії – про що вже говорилось вище. Зміни, внесені в шасі порівняно з базовою машиною, були аналогічні тим, що і в шасі самохідної артустановки 2С31. Точніше, це 2С31 перейняла шасі від 2С18, бо «Вєна» створювалась пізніше, ніж «Пат-С».

Артилерійська частина 2А63 створювалась в конструкторському бюро ОКБ-9 в Свердловську (нині Єкатєрінбург). Вибір її балістичних параметрів інакше як дивним не назвеш: за свідченням російських фахівців, вона «ідентична гаубиці-гарматі МЛ-20 на заряді № 3». Тобто, максимальна дальність стрільби становить від 13,7 до 15,2 км залежно від типу снаряда. За цим показником нова гаубиця абсолютно не переважала 122-мм гаубиці, які вона повинна була замінити.

Той самий прототип - підфарбований і, можливо, навіть відремонтований. Серпень 2023 р.

На 2С18 гаубицю 2А63 встановили в броньованій башті, розташованій в центрі корпусу. Екіпаж бойової машини складався з п’яти осіб – механіка-водія, командира, навідника і двох заряджаючих. Боєкомплект – 35 снарядів. Заряджання ручне. В конструкції був передбачений механічний досилач, але на випробуваннях виявилось, що працює він вкрай ненадійно.

Що ж вийшло у конструкторів 2С18? Самохідна гаубиця, на три тонни важча від «Гвоздики», з такою ж дальністю стрільби, як і в неї. Снаряди, щоправда, були потужнішими, але старих типів – уніфіковані зі снарядами гаубиць Д-1, Д-20 і МЛ-20. Як наслідок, міністерство оборони СРСР забракувало 2С18. Недолугість цієї самохідної гаубиці була настільки очевидною, що навіть упродовж непростих для російського військово-промислового комплексу 1990-х років не робились жодні спроби презентувати її для потенційних зарубіжних покупців. Єдиний прототип 2С18 майже тридцять років іржавів на Ржевському артилерійському полігоні, а у 2017 р. його перевезли в Санкт-Петербург, в музей артилерії, інженерних військ і військ зв’язку. І раптом, через сорок років після створення проєкту 2С18, росіяни вирішили реанімувати його. В серпні 2023 р. протип «Пат-C» був помічений під час транспортування – свіжо пофарбований і, можливо, навіть відремонтований. Зміст запланованої модернізації 2С18 поки що невідомий, але російські фахівці висловлюють сумніви щодо можливості і доцільності його реалізації. Наведемо цитату з відомого блогу bmpd: «Загалом новина про спробу реінкарнації 2С18 свідчить про вже відомі тенденції у вітчизняному ОПК, які дедалі більше прискорюються, до очевидної архаїзації та примітивізації багатьох рішень за багатьма напрямами під «мобілізаційним» соусом. Втім, з урахуванням того, що шасі БМП-3 недешеве, відродження 2С18 виглядає все ж таки малоймовірним. Швидше, мабуть, справа незабаром дійде до виготовлення різноманітних напівімпровізованих «самохідних лафетів» у німецькому стилі кінця Другої світової війни». У висновку звучить неприхований сарказм: «Вочевидь, гаубиця з дальністю стрільби 15 км (менше, ніж у Д-20) – це саме те, що зараз гостро необхідно російській армії. Особливо для боротьби з сучасними далекобійними західними артсистемами калібру 155/52, які поставляються Україні».

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://www.buymeacoffee.com/andrijkhar9