"Червоні берети" з Кракова: історія 6-ї повітрянодесантної дивізії
Польська Народна Республіка мала найпотужніше повітрянодесантне з’єднання
серед усіх союзників СРСР по Організації Варшавського договору.
Повітрянодесантна бригада по суті, дивізія за статусом, у разі війни з НАТО
мала діяти на північному напрямку — в Данії.
Перші експерименти із застосування парашутних десантів у Польщі проводилися
у 1937-1938 роках (в сусідньому блозі я трохи розповідав про це). В роки Другої
світової війни в складі польських збройних сил на Заході була сформована 1-ша
окрема парашутна бригада, яка у 1944 році брала участь в операції «Маркет
Гарден», а в 1945–1947 роках несла окупаційну службу в Німеччині (у британській
зоні). У післявоєнній соціалістичній Польщі потреба у створенні
повітрянодесантного з’єднання з’явилася лише після утворення у 1955 році
Організації Варшавського договору (ОВД).
«Спробуємо зекономити за рахунок десанту!»
На початку 1950-х років Військо Польське мало 25 загальновійськових
дивізій. Багато з цих з’єднань мали низьку бойову цінність, тож до середини
десятиліття кількість дивізій скоротили до 14. Одночасно тривала реорганізація
піхотних дивізій у механізовані, що виявилося вельми витратним процесом. З
іншого боку, керівництво ОВД вимагало від Польщі виділення у його розпорядження
певної кількості дивізій. Одним зі способів задоволення цієї вимоги стало
рішення про формування повітрянодесантної дивізії (ПДД). Це дозволяло заощадити
значні кошти, адже десантникам не потрібні були танки та бронетранспортери.
Ідею вперше сформулювали в доповіді командувача військами Варшавського
військового округу генерала бригади Юзефа Куропеського у грудні 1956 року. Три
місяці по тому концепцію створення повітрянодесантних військ у Польщі було
представлено в Москві, де вона зустріла повне розуміння з боку радянських
товаришів. Відтоді процес пішов повним ходом.
Наказом міністра національної оборони від 23 червня 1957 року дислоковану в
Кракові 6-ту Поморську піхотну дивізію було перейменовано на 6-ту Поморську
ПДД. Реорганізація супроводжувалася значним скороченням штатів. Фактично
з’єднання було згорнуте до бригади, якою воно й залишалося надалі, але аж до
середини 1980-х років, гордо іменувалось дивізією. Втім, ввести в оману
планувальників з командування ОВД було нелегко – в усіх їхніх планах 6-та
Поморська ПДД враховувалася саме як бригада.
Організаційна структура
До 1 жовтня 1957 року були сформовані штаб і управління дивізії (з ротами
зв’язку, розвідувальною та саперною ротами, ремонтним взводом, зенітною
батареєю), 9-й навчальний, 10-й і 16-й повітрянодесантні батальйони, а також
5-й артилерійський дивізіон. Штатна чисельність з’єднання становила 2013
військовослужбовців і 36 цивільних службовців. 10-й і 16-й батальйони
налічували по 459 військовослужбовців і 3 цивільних, 9-й — відповідно 284 і 13.
Останній фактично являв собою кадрований батальйон, єдина розгорнута рота якого
виконувала функції навчальної. У 5-му артдивізіоні налічувалося 368
військовослужбовців і 1 цивільний, в управлінні та штабі — відповідно 443 і 16.
Кожний повітрянодесантний батальйон складався з трьох штурмових рот (у
кожній — три штурмові та кулеметний взводи), двох батарей (мінометної та
безвідкатних гармат), взводу зв’язку, транспортно-господарського взводу, а
також ремонтного відділення. Крім стрілецького озброєння, батальйон мав дев’ять
82-мм мінометів, таку ж кількість 82-мм безвідкатних гармат Б-10 і 36
гранатометів РПГ-2.
Автомобілі ГАЗ-69 з безвідкатними гарматами Б-10 зі складу 6-ї ПДД під час
«Параду Тисячоліття». Зверніть увагу на цікаву особливість: автомобілі замість світломаскувальних щитків на фарах радянського зразка мають німецькі фари "Нотек" для нічного водіння
Артдивізіон включав дві мінометні батареї (по шість 120-мм мінометів) і дві
батареї безвідкатних гармат (по шість 107-мм гармат Б-11), навчальну батарею
(один 120-мм і два 82-мм міномети, а також три безвідкатні гармати — одну Б-11
і дві Б-10), взвод управління та транспортно-господарський взвод.
У 1959 році до складу дивізії увійшов 19-й розвідувальний батальйон (дві
роти, до складу яких у сукупності входили три розвідувальні та один
диверсійно-розвідувальний взводи, а також відділення зв’язку). Два роки по тому
цей батальйон реорганізували у повітрянодесантний, а на базі розвідувальної
роти, що входила до управління дивізії, сформували 26-й
диверсійно-розвідувальний батальйон. Після цих змін штатна чисельність дивізії
зросла до 2599 військовослужбовців і 48 цивільних.
Окрім переліченого озброєння, дивізія мала 14,5-мм спарені зенітні
кулеметні установки ЗПУ-2, що випускалися в Польщі за ліцензією під позначенням
РКМ-2. У 1961 році в складі артдивізіону було сформовано першу батарею реактивної
артилерії, а за рік з’явилася і друга. На їх озброєння надійшли розроблені у
Польщі авіадесантні пускові установки WP-8z. Така установка являла собою половину
пакета трубчастих напрямних від 16-зарядної 140-мм бойової машини БМ-14,
встановлений на лафет 45-мм протитанкової гармати з прицільними пристроями від
76,2-мм гармати ЗІС-3. Важила така установка (без снарядів) 750 кг, а тягачем
слугував автомобіль ГАЗ-69.
Пускова установка WP-8z
Як стрілецьке озброєння польські десантники спочатку використовували пістолети ТТ і пістолети-кулемети ППС-43 (з початку 1960-х років замінювані на автомати АКС). У середині 1960-х років на озброєнні десантників з’явилися польські пістолети Р-64 і пістолети-кулемети РМ-63. Також застосовувалися кулемети — спочатку ручні ДПМ і РПД, а також станкові СГ-43, але незабаром їм на зміну прийшли РПК.
Станом на 1 січня 1962 року штат 6-ї ПДД передбачав наявність 344 автомобілів, 82 причепів, 10 мотоциклів, 216 ручних кулеметів, 163 РПГ-2, 14 ЗПУ-2, 35 безвідкатних гармат Б-10 і 18 — Б-11, 35 82-мм і 18 120-мм мінометів, 6 пускових установок WP-8z і 228 радіостанцій.
Відмітним знаком польських десантників став червоний берет. Право носіння
такого головного убору потрібно було заслужити, а вручення червоних беретів
стало одним з урочистих ритуалів. Від загальновійськового відрізнявся і крій
мундирів десантників. Крім того, «червоні берети» мали ще одну привілею, що
вирізняла їх серед усіх інших військових — вони могли ходити поза межами
частини у польових одностроях із закоченими рукавами.
Нові структури, нове озброєння
У 1964 році підрозділи, що входили до складу
управління дивізії, стали окремими, отримавши власні номери (6-та рота зв’язку,
11-та саперна рота, 22-га рота протихімічної оборони та 15-та медична рота).
Тоді ж було сформовано 6-й батальйон постачання і ремонту та 39-ту роту охорони
й обслуговування. 26-й розвідувальний батальйон вивели зі складу дивізії,
реорганізувавши його в 1-й штурмовий батальйон — підрозділ дальньої розвідки та
спеціальних операцій. Натомість у 6-й ПДД сформували 48-му розвідувальну роту.
Також зі складу дивізії вилучили 9-й навчальний батальйон, який став 6-м навчально-мобілізаційним
центром. Щоправда, у 1968 році він знову повернувся до складу дивізії — вже як
6-й навчальний повітрянодесантний батальйон. Збільшення кількості
військовослужбовців резерву, що пройшли строкову службу в 6-й ПДД, дозволило у
1968 році сформувати 33-й повітрянодесантний батальйон — кадрований, який
розгортався у воєнний час. Крім того, 6-ту зенітну батарею розгорнули у 6-й
зенітний дивізіон, а 5-й артилерійський дивізіон офіційно став 5-м змішаним
артдивізіоном.
Найсерйознішим посиленням дивізії стало формування
влітку 1966 року 35-го самохідного артдивізіону, озброєного САУ АСУ-85. Такі
самохідки з польськими розпізнавальними знаками вперше з’явилися на навчаннях
ще в жовтні 1965 року, однак це були 12 АСУ-85, «позичені» (разом з екіпажами,
переодягнутими у польську форму) в радянської 7-ї ПДД. Польські ж АСУ-85
надійшли наприкінці червня 1966 року — якраз вчасно, щоб узяти участь у
грандіозному «Параді Тисячоліття» 22 липня, присвяченому 1000-річчю заснування
польської держави.
ПНР придбала 28 самохідних установок АСУ-85, одна з
яких потрапила до навчального центру в Познані, а рештою укомплектували 35-й
дивізіон, що спочатку складався з трьох батарей по три тригарматні взводи.
На вже згаданому «Параді Тисячоліття» в строю 6-ї ПДД
дефілювали пускові установки 2П26 (ПТКР «Шмель» на шасі ГАЗ-69). Проте це була
дезінформація — такі комплекси ніколи не перебували на озброєнні польських
десантників. Першим протитанковим ракетним комплексом, що надійшов до польських
ПДВ, став переносний ПТРК «Малютка-М» з ракетами 9М14М. Також розпочалася
заміна безвідкатних гармат Б-10 на станкові гранатомети СПГ-9, ЗПУ-2 — на 23-мм
спарені зенітні установки ЗУ-23-2М, а трохи пізніше ППО дивізії посилили ПЗРК
«Стріла-2М».
Наприкінці 1960-х років 6-та ПДД досягла піку своїх
бойових можливостей, маючи у складі п’ять повітрянодесантних батальйонів і два
артилерійські дивізіони. Надалі її бойові можливості лише зменшувалися. Першою
«жертвою» став 35-й самохідний артдивізіон. Спочатку його реорганізували,
скоротивши кількість САУ до 24 (чотири батареї по 6 машин), а в 1976 році
розформували. Таким чином, кар’єра АСУ-85 у Війську Польському після десяти
років служби завершилася, а 6-та ПДД позбулася своєї єдиної бронетехніки. Того
ж року розформували 33-й повітрянодесантний батальйон, 10-й батальйон
кадрували, а 6-й зенітний дивізіон згорнули до 120-ї зенітної батареї. Роком
раніше було створено 8-й батальйон забезпечення, у якому об’єднали 6-й
батальйон забезпечення і ремонту, 24-ту роту забезпечення десантування і
висадки, а також 39-ту роту охорони та регулювання руху.
В
останнє десятиліття ПНР
Станом на 1 січня 1981 року в структурі 6-ї ПДД
перебували такі частини й підрозділи:
·
10-й
(кадрований), 16-й, 18-й і 6-й (навчальний) повітрянодесантні батальйони;
·
5-й змішаний
артдивізіон (дві батареї РСЗВ WP-8z, дві — ПТРК «Малютка-М» і одна — 120-мм
мінометів);
·
120-та зенітна
батарея (два взводи ЗУ-23-2М і відділення ПЗРК);
·
48-ма розвідувальна
рота (два взводи);
·
11-та саперна
рота;
·
6-та рота
зв’язку;
·
22-га рота
хімічного захисту;
·
8-й батальйон
забезпечення;
·
15-та медична
рота.
Кожний
повітрянодесантний батальйон складався з трьох штурмових рот (в кожній – три
штурмові взводи, взвод 82-мм мінометів і взвод СПГ-9). Засобами підтримки були
три батареї: протитанкова (6 ПТРК «Малютка-М» і 3 СПГ-9), мінометна (6 120-мм
мінометів) і зенітна (6 ЗУ-23-2М і 6 ПЗРК «Стріла-2М»). Крім того, батальйон
мав роту забезпечення, розвідувальний, саперний і медичний взводи, а також
відділення розвідки зараження.
Штатна чисельність дивізії у мирний час становила 3291
особу, у воєнний — 4479. На озброєнні перебували 13 пускових установок WP-8z,
26 120-мм і 20 82-мм мінометів, 30 ПТРК «Малютка-М», 26 зенітних установок ЗУ-23-2М.
Дивізія мала 471 радіостанцію, 289 легкових автомобілів (переважно ГАЗ-69) і
190 вантажівок.
Після зняття з озброєння АСУ-85 6-та ПДД стала типовим
легким піхотним з’єднанням, що вирізнялося лише підвищеними вимогами до відбору
і підготовки особового складу. Наприкінці 1970-х років розроблялася концепція
реорганізації 10-го батальйону в «бронедесантний» шляхом переозброєння його на
БМД-2. Передбачалося придбати 48 таких бойових машин: по 15 — для трьох рот і 3
— для навчального батальйону. Три батареї 5-го змішаного артдивізіону планували
переозброїти на 122-мм причіпні гаубиці Д-30 (для 6-ї ПДД планувалася поставка
20 таких гаубиць — 18 для артдивізіону та 2 для навчального батальйону). Окрім
того, у його складі планували зберегти дві батареї ПТРК. Передбачалося змінити
й функції 6-го (навчального) повітрянодесантного батальйону: у воєнний час на
його базі збиралися розгорнути три окремі повітрянодесантні батальйони, що придавалися
б загальновійськовим арміям.
Реалізації цих планів завадила економічна криза, яка
охопила ПНР. У 1982 році вперше пролунала ідея перейменування 6-ї ПДД на
бригаду з розформуванням одного з батальйонів — це дозволило б скоротити
близько 700 посад. Проте втілювати цю ідею тоді не стали. Зміни у структурі
дивізії були незначними, а нове озброєння надходило у «гомеопатичних»
кількостях. Наприкінці 1985 року з озброєння зняли ПУ WP-8z, що частково
компенсували включенням до складу 5-го змішаного артдивізіону другої батареї
120-мм мінометів. Крім того, в одній з протитанкових батарей комплекси
«Малютка-М» замінили новими ПТРК 9К115 «Метис». Один із повітрянодесантних
батальйонів отримав нові міномети — 120-мм 2Б11 «Сани» та 82-мм автоматичні 2Б9
«Васильок» (відповідно 3 і 4 одиниці). Експлуатацію останніх вважали дослідною,
і повністю на нові міномети дивізія так і не перейшла — лише наприкінці 1980-х
років для «червоних беретів» докупили ще з дюжину «Саней». Не були реалізовані
й плани постачання десантникам 24 ПТРК «Фагот» (для заміни гранатометів СПГ-9).
Натомість кількість ПЗРК «Стріла-2М» у штатах другої половини 1980-х років
зросла до 52, що дозволило скоротити штатну чисельність зеніток ЗУ-23-2М до 16
одиниць.
У липні 1986 року 6-ту ПДД офіційно реорганізували у
6-ту Поморську повітрянодесантну бригаду. Таким чином формальний статус
з’єднання нарешті було приведено у відповідність до його реального складу і
можливостей. 28 листопада 1989 року назву бригади змінили: відтоді вона
іменувалася 6-та Поморська десантно-штурмова бригада імені генерала бригади
Станіслава Францишка Сосабовського (у роки Другої світової війни він командував
1-ю Польською окремою повітрянодесантною бригадою). На відміну від багатьох
інших з’єднань армії ПНР, ця бригада не була розформована після завершення
Холодної війни. Втім, історія краківських «червоних беретів» у 1990-х роках і
на початку XXI століття заслуговує на окрему розповідь.
Концепція
застосування 6-ї ПДД
Упродовж усього часу існування дивізії її головним
завданням у можливій війні проти блоку НАТО було десантування в Данії, точніше
— на острові Зеландія. Водночас можливості бойового застосування «червоних
беретів» істотно обмежувалися досить убогим парком військово-транспортної
авіації польських ВПС. Для заміни застарілих C-47 і Лі-2 було придбано лише два
літаки Ан-12Б і з десяток легких Ан-26. Цього вистачало для забезпечення
повсякденного бойового навчання парашутистів, але у разі війни висадка 6-ї ПДД
мала здійснюватися з літаків радянської військово-транспортної авіації.
Демонстрацією бойових можливостей 6-ї ПДД стали
навчання «Жовтнева буря», що відбулися у 1965 році на території Польщі,
Чехословаччини та НДР. Дивізія у повному складі, з розгорнутими й
доукомплектованими до штатів воєнного часу кадрованими підрозділами, була
десантована в районі міста Ерфурт (НДР). Загалом у навчаннях брали участь 4130
польських парашутистів. Окрім уже згаданих радянських АСУ-85, у ході «Жовтневої
бурі» 6-та ПДД використовувала БТР SKOT-1 і БРДМ, тимчасово передані іншими
польськими частинами. Висадка здійснювалася зі 180 літаків Ан-12 радянських
ВПС. «Жовтнева буря» стала єдиними навчаннями за всю історію краківських
«червоних беретів», під час яких на практиці відпрацьовувалася висадка дивізії
у повному складі.
Згідно з планами бойового застосування, на шостий або
сьомий день після початку відкритих військових приготувань 6-та ПДД мала
зосередитися в одному з двох вихідних районів для завантаження в літаки. Перший
район включав аеродроми Жагань, Шпротава і Кшива (запасні — Бабімост, Всхова і
Ґостинь) у Західній Польщі, майже на кордоні з НДР. Другий — Ключево і Хойне
(запасні — Чаплинек, Мирославець і Надажице) на північному заході країни.
Десантування передбачалося здійснити в районах східного та південно-східного
узбережжя Зеландії. Одночасно з повітряним десантом висаджувався морський — у
складі 7-ї десантної дивізії. У другому ешелоні мала діяти 15-та механізована
дивізія. У 1970-х роках додалося завдання з оволодіння островом Борнгольм, який
тривалий час залишався поза полем зору командування ОВД. Для цього завдання
виділялися 10-й повітрянодесантний батальйон і (у другому ешелоні) 28-й
механізований полк 15-ї механізованої дивізії.
На щастя, війни в Європі вдалося уникнути, і єдиною
«бойовою» операцією, в якій довелося взяти участь підрозділам 6-ї ПДД, стало
запровадження воєнного стану в Польщі у грудні 1981 року. 12 грудня о 24:00
10-й повітрянодесантний батальйон (220 осіб) зайняв варшавський Палац культури
і науки, а також Центр польського радіо і телебачення. 13 грудня о 6:00 у
столичному аеропорту Океньче приземлилися літаки, що перекинули з Кракова
штурмову роту та підрозділи підтримки 16-го батальйону. Ці підрозділи взяли під
контроль аеропорт. 15 грудня дві роти 16-го батальйону, що залишалися в
Кракові, були кинуті на «умиротворення» протестуючого колективу металургійного
комбінату ім. Леніна, оскільки міліція не могла з цим упоратися. У наступні дні
на цьому комбінаті «працювали» ще дві штурмові роти 10-го батальйону.
На
відміну від радянських повітрянодесантних військ, дивізії яких уже до 1970-х
років перетворилися на механізовані з’єднання, 6-та ПДД увесь час залишалася
легкою піхотною — концептуально близькою до американських та
західноєвропейських формувань аналогічного призначення. Дивізія, за складом
еквівалентна бригаді, мала незначну вогневу потужність і обмежену рухомість.
Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9
Приватбанк: 5168 7456 7352 6783
Коментарі
Дописати коментар